Червоний Дракон. Томас Харрис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Схоже, покруч від басетгаунда й пекінеса.

      – Чарівно.

      – У нього великі яйця.

      – Тільки не треба про його яйця.

      – Вони мало не по землі волочаться. Йому доводиться їх втягувати на бігу.

      – Він того не може.

      – Ще й як може. Ти ж не знаєш.

      – Ще й як знаю.

      – А ти свої можеш втягнути?

      – Так і знав, що ми до цього йдемо.

      – Тож?

      – Якщо хочеш знати, одного разу таки втягнув.

      – І коли це було?

      – В юності. Коли довелося поспіхом стрибати через паркан із колючим дротом.

      – Чому?

      – Бо я тоді ніс кавуна, що не мої руки ростили.

      – То ти тікав? Від кого?

      – Від одного знайомого свинопаса. Його собаки підняли, і він вискочив зі своєї халупи в самих підштаниках, розмахуючи дробовиком. На щастя, він перечепився через підпорку для каролінських бобів і дав мені фору.

      – Він у тебе стріляв?

      – Тоді мені здалося, що так. Проте ті залпи, що я чув, могли походити з мого гузна. Щодо цього я й досі не певен.

      – То ти перемахнув через паркан?

      – Запросто.

      – Злочинні нахили, навіть у такому віці.

      – Немає в мене злочинних нахилів.

      – Звісно, що нема. Я тут думаю кухню перефарбувати. Який тобі колір подобається? Вілле? Який тобі подобається колір? Ти ще там?

      – Ага, ну, жовтий. Нумо фарбувати в жовтий.

      – Жовтий мене потворить. Я за сніданком буду зелена.

      – Тоді в синій.

      – Синій холодний.

      – То пофарбуй, матері її ковінька, хоч у відтінок дитячого гівна, мені байдуже… Ні, стривай, я, мабуть, уже незабаром приїду додому, то ми підемо в спеціальну крамничку, подивимося там на палітру й таке інше, добре? Може, прихопимо нові ручки на шафи, щось таке.

      – Давай, давай купимо ручок. Не знаю, чого я про це мову завела. Слухай, я люблю тебе, сумую за тобою, і ти робиш корисну справу. І воно тобі тяжко дається, це я теж знаю. Я тут і буду тут, коли б ти не повернувся додому, або ж зустрінуся з тобою будь-де й будь-коли. Ось що я хотіла сказати.

      – Люба Моллі. Люба Моллі. Іди спати.

      – Гаразд.

      – Добраніч.

      Ґрем лежав, закинувши за голову руки, і видобував із пам’яті обіди з Моллі. Кам’яні краби й келихи «сансерру», суміш вина й солоного бризу.

      Таке було його прокляття – прискіпуватися під час розмови, так само він учинив і зараз. Зірвався на неї після невинного зауваження про «злочинні нахили». Дурень.

      Для Ґрема інтерес, що виявляла до нього Моллі, був незбагненним.

      Він зателефонував у поліцейський відділок і лишив для Спрінґфілда повідомлення, що хоче приєднатися до обходів починаючи із завтрашнього ранку. Більше робити було нічого.

      Джин допоміг йому заснути.

      6

      Усі нові дані в справі Лідсів переносилися на тонкі маленькі СКАЧАТЬ