Темні уми. Александра Бракен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а це означало, що я зараз перебуваю на небезпечній межі втрати контролю. Якщо їй спаде на думку мене обійняти, чи погладити по руці, чи щось подібне, як ото вчинила б моя мама, то вже з моєї реакції вона зрозуміє, що цього в жодному разі не слід робити.

      – Послухай мене дуже уважно, – сказала вона, при цьому жодним чином не хвилюючись, що будь-якої миті може нагодитися машина чи ССПівець з дорожного патруля. Вона дочекалась, поки я погляну їй просто у вічі. – Найголовніше – це те, що ти навчилась виживати. Не дозволяй нікому змушувати тебе почуватися в чомусь винною чи вважати, що ти заслуговуєш бути в тому таборі. Ти – важлива, і ти потрібна. Ти важлива для мене, для Ліги, для майбуття. – Вона затнулась. – Я ніколи не кричатиму на тебе, не скривджу, не дам тобі голодувати. Я захищатиму тебе решту свого життя. Я ніколи до кінця не збагну, через що ти пройшла, але я завжди вислухаю, якщо ти захочеш про щось розповісти. Зрозуміла?

      Хоча до мого горла підступив клубок, зате десь у грудях зробилося невимовно тепло. Я хотіла щось відповісти, подякувати, попросити повторити знову, щоби переконатись, що мені не почулось, що я все збагнула правильно, але не зробила цього.

      – Я не зможу удавати, наче цього ніколи не було, – сказала я їй, досі відчуваючи шкірою вібрування електричної загорожі.

      – Ти і не повинна. Ніколи не повинна забувати. Але виживання до певної міри полягає у здатності рухатися далі. Є одне слово… – повернувшись і пильно вдивляючись на свої пальці на кермі, промовила вона. – У англійській мові нічого подібного не існує. Це португальське слово. Saudade. Знаєш таке?

      Я похитала головою, бо навіть у рідній мові половини слів не знала.

      – Це радше… чіткого визначення не існує. Це радше вираження почуттів – страшного суму. Це те відчуття, коли усвідомлюєш, що те, що ти втратила, втрачено навіки і ти вже ніколи його не повернеш. – Кейт глибоко вдихнула. – Мені це слово часто спадало на думку в Термонді. Бо життя, яке у тебе було раніше – яке у всіх нас було колись, – ніколи вже до нас не повернеться. Але знаєш, кожен кінець має свій початок. Дійсно, ти не можеш повернути втрачене, але ти можеш залишити його у своєму минулому. Почати із чистого аркуша.

      Я й справді розуміла, до чого вона веде, усвідомлюючи, що ці слова линуть із тих місцин, де по-справжньому добре і затишно, але коли тебе стільки часу колошматило в страшній круговерті, сама думка про такий поділ свого життя була нестерпною.

      – Ось, – мовила вона, опускаючи руку за комір своєї сорочки, а тоді витягнула довгий срібний ланцюжок із округлим, трохи більшим за пучку великого пальця дармовисиком. Коли я простягнула руку, вона опустила ланцюжок мені на долоню. Від тепла її тіла він досі був теплим, але я здивувалась, зрозумівши, що дармовисик – пластиковий.

      – Ми називаємо його тривожною кнопкою, – пояснила вона, – якщо тиснутимеш його секунд із двадцять, він активується, і тоді будь-який агент, котрий перебуває поблизу, тобі відповість. Не думаю, що тобі колись доведеться ним скористатися, але я хочу, щоби ти мала його. Якщо СКАЧАТЬ