Інферно. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

      Ленґдон міркував про те саме.

      Удалині знову почулося дедалі гучніше дзижчання спостережного безпілотника, і Ленґдон збагнув, що настав час приймати рішення. Він не розумів, який зв’язок існував між фрескою Вазарі «Битва під Марчіано» і Дантовим «Пеклом» чи вогнестрільною раною, що її він дістав минулого вечора, однак нарешті побачив перед собою шлях уперед.

      Cerca trova.

      Шукай – і знайдеш.

      І знову Ленґдон побачив срібноволосу жінку, яка гукала йому з того боку річки. Час спливає! Ленґдон відчув: якщо є відповіді, то їх слід шукати в Палацо Веккіо.

      Раптом йому пригадалася приказка давніх грецьких пірнальників, які добували омарів у коралових печерах Егейських островів: «Коли запливаєш до темного тунелю й проходиш точку неповернення, тобто не маєш достатньо повітря, щоб повернутися назад тим самим курсом, залишається єдиний вибір: плисти вперед у невідомість… і молитися, що там знайдеш вихід».

      «А чи не досягли ми вже тієї точки?» – подумав Ленґдон.

      Він окинув поглядом лабіринт стежин перед ними. Якщо їм із Сієнною вдасться дістатися до Палацо Пітті та вибратися з парку, тоді Старе місто буде від них на відстані короткої прогулянки через найвідоміший у світі пішохідний місток – Понте Веккіо. Там завжди людно, отже, можна легко сховатися. А звідти до Палацо Веккіо – всього-на-всього кілька кварталів.

      Цього разу безпілотник пролетів ближче, і Ленґдона на мить поглинули зневіра й втома. Усвідомлення того, що він не вибачався, бо нічого не скоїв, не додавало йому бажання тікати від поліції.

      – Рано чи пізно вони таки мене спіймають, Сієнно, – сказав Ленґдон. – Можливо, мені краще не тікати.

      Сієнна поглянула на нього з тривогою.

      – Роберте, щоразу, коли ти зупиняєшся, хтось у тебе стріляє! Тобі треба дізнатися, у яку гру тебе втягнули. Треба поглянути на ту фреску Вазарі та сподіватися, що це оживить твою пам’ять. Імовірно, це допоможе тобі пригадати, звідки взявся цей проектор і чому ти його із собою носив.

      Ленґдону пригадалася жінка зі шпичастим волоссям, яка холоднокровно вбила лікаря Марконі… вояків, які стріляли в них… італійську поліцію, якої повно біля Порта Романа… а тут ще цей розвідувальний гелікоптер дзижчить у них над головами… Він замовк, потираючи втомлені очі й розмірковуючи над варіантами своїх потенційних дій.

      – Роберте! – уже гучніше мовила Сієнна. – Є ще одне… те, що здавалося неістотним, але тепер, мабуть, може стати дуже важливою обставиною.

      Ленґдон підвів на неї погляд, занепокоєно зреагувавши на серйозність тону.

      – Я хотіла сказати тобі це у квартирі, – продовжила вона, – але…

      – Але що?

      Сієнна стиснула губи, і на її обличчі з’явився сконфужений вираз.

      – Коли ти прибув до шпиталю, ти марив і намагався говорити.

      – Так, СКАЧАТЬ