Інферно. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ може, ти летів приватним літаком? Чи, скажімо, його дали тобі вже тут, в Італії?

      – Сієнно, мені треба зв’язатися з консульством. Негайно.

      – А тобі не здається, що нам слід спершу розкрити цю штуку?

      Ленґдону доводилося робити у своєму житті нерозважливі вчинки, але він не збирався доповнювати їхній перелік відкриванням контейнера з небезпечною речовиною в кухні цієї жінки.

      – Я збираюся віддати цю рурку представникам влади. Негайно.

      Сієнна стиснула губи, вочевидь, розмірковуючи, як їй чинити далі.

      – Гаразд, але щойно ти зробиш цей дзвінок, ти залишишся сам-один. Я не можу в це вплутуватися. Тобі однозначно не можна зустрічатися з ними тут, у моїй квартирі. Мій статус іммігранта в Італії є… непростим.

      Ленґдон глянув Сієнні прямо в очі.

      – Усе, що я знаю, Сієнно, – це те, що ти врятувала мені життя. І я буду вибиратися з цієї ситуації так, як цього хотіла б ти.

      Вона вдячно кивнула і, підійшовши до вікна, глянула вниз на вулицю.

      – Гаразд, я пропоную зробити ось що.

      Сієнна швидко окреслила план. Він був простим, розумним і безпечним.

      Ленґдон дивився, як вона розблокувала свій мобільний телефон і набрала номер. Її тонкі пальці рухалися з продуманою рішучістю.

      – Informazioni abbonati? – спитала Сієнна бездоганною італійською. – Per favore, può darmi il numero del Consolato аmericano di Firenze? (Інформаційна служба? Будь ласка, дайте мені номер телефону американського консульства у Флоренції.)

      Вона почекала, а потім швидко записала номер телефону.

      – Grazie mille (Дуже дякую), – сказала Сієнна і від’єднала зв’язок. А потім простягнула Ленґдону папірець із телефонним номером та свій мобільний.

      – Починай. Ти пам’ятаєш, що казати?

      – Моя пам’ять у нормі, – відповів Ленґдон і, всміхнувшись, набрав телефонний номер, записаний на смужці паперу. Почулися гудки.

      «Навряд чи з цього щось вийде. Ще дуже рано».

      Він увімкнув гучномовець і поклав телефон на стіл, щоб Сієнна могла чути. На дзвінок відповіло записане повідомлення із загальною інформацією про послуги, що їх надавало консульство, та години роботи, яка мала розпочатися аж о восьмій тридцять.

      Ленґдон поглянув на годинник мобільного телефону. Була шоста ранку.

      – В екстреному випадку, – повідомив запис, – наберіть сім-сім, щоб поговорити з черговим працівником.

      Ленґдон негайно набрав ці дві цифри.

      Знову почулися гудки.

      – Consolato аmericano, – озвався втомлений голос. – Sono il funzionario di turno. (Американське консульство. Черговий слухає.)

      – Lei parla inglese? (Ви говорите англійською?) – уточнив Ленґдон.

      – Звісно, – відповів черговий з американським акцентом. У голосі чоловіка чулося легке роздратування через те, що його розбудили. – Чим можу допомогти?

      – Я – американець, я приїхав до Флоренції й зазнав нападу. Мене звуть Роберт Ленґдон.

      – Номер СКАЧАТЬ