Янголи і демони. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

      – Камери тут немає, – повідомив голос. – Я знайшов місце, де вона була встановлена. Очевидно, хтось її звідси виніс.

      Охоронець важко видихнув повітря.

      – Дякую. Зачекайте, будь ласка, ще хвильку.

      Зітхнувши, він перевів погляд на ряд моніторів. Величезні ділянки комплексу були відкриті для публіки, тож бездротові камери зникали й раніше. Зазвичай їх крали хулігани, щоб потім мати щось на згадку. Однак, коли камеру виносили за межі комплексу й вона опинялася поза зоною досяжності, сигнал зникав і екран чорнів. Спантеличений, охоронець дивився на монітор. Від камери номер вісімдесят шість і далі надходило ідеально чітке зображення.

      Якщо цю камеру викрали, міркував він, то чому від неї досі йде сигнал? Він, звісно ж, знав, що пояснення може бути тільки одне. Камера й досі перебуває на території комплексу. Хтось просто переніс її в інше місце. Але хто? І навіщо?

      Він довго дивився на монітор, тоді знову взяв рацію.

      – Там поблизу є якісь шафи? Може, якісь комірки чи ніші?

      – Немає. А що? – У голосі чулося здивування.

      Охоронець наморщив чоло.

      – Та ні, нічого. Дякую за допомогу. – Він вимкнув рацію і закопилив губи.

      Охоронець знав, що в цьому величезному, з посиленою охороною, комплексі з тридцяти двох окремих будівель, розташованих у радіусі півмилі, невеличка бездротова камера може бути захована практично де завгодно. Єдиною підказкою було те, що вона перебуває в якомусь темному приміщенні. Звичайно, користі від цієї інформації було небагато. У комплексі безліч темних місць: комори, канали теплотраси, будки садівників, гардероби, навіть лабіринт підземних тунелів. Камеру номер вісімдесят шість можна шукати тижнями.

      Але Бог з нею, з камерою, думав охоронець.

      Те, що камеру хтось переніс на інше місце, було ще півбіди. Охоронець дивився на зображення, яке вона передавала. Це був якийсь стаціонарний об’єкт – з вигляду складний пристрій, але нічого схожого охоронець раніше не бачив. Знизу на пристрої блимали електронні індикатори.

      Хоч охоронець пройшов спеціальний курс навчання, як поводитися в надзвичайних ситуаціях, серце в нього й досі калатало. Він наказав собі не панікувати. Мусить бути якесь пояснення. Підозрілий об’єкт був дуже малий і навряд чи становив серйозну загрозу. Однак його поява на території комплексу непокоїла. Ще й як непокоїла!

      А особливо сьогодні, подумав охоронець.

      Для його працедавця безпека завжди мала першочергове значення, але сьогодні, як у жодний інший день за минулі дванадцять років, безпека важила понад усе. Охоронець довго дивився на незнайомий об’єкт, відчуваючи, що над обрієм скупчуються грозові хмари.

      Тоді, обливаючись потом, набрав номер начальника.

      17

      Мало хто з дітей може похвалитися, що пам’ятає той день, коли познайомився з власним батьком, а от Вітторія Ветра могла. Їй було тоді вісім років, і жила вона там, де й завжди, – в «Орфанотрофіо ді Сієна», католицькому СКАЧАТЬ