Янголи і демони. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ майданчику. Зустрінемо її там. Думаю, краще їй не йти сюди й не бачити батька в такому вигляді.

      Ленґдон погодився. Звичайно, це було б надто жорстоко.

      – Я попрошу міс Ветру розповісти про той проект, над яким вони працювали разом із батьком… можливо, це щось прояснить.

      – Ви гадаєте, що Ветру вбили через його роботу?

      – Цілком можливо. Леонардо казав мені, що працює над чимось грандіозним. І більше – ані слова. Він тримав цей проект у великій таємниці. Мав окрему лабораторію і просив, щоб йому дозволили працювати там на самоті. Я охоче пішов йому назустріч, адже він був непересічним науковцем. Останнім часом на його експерименти йшла величезна кількість електроенергії, але я нічого не розпитував. – Колер розвернувся й поїхав до дверей. – Перш ніж ми звідси підемо, я мушу сказати вам ще дещо.

      Ленґдон не був певний, що хоче це чути.

      – Убивця викрав у Ветри одну річ.

      – Яку?

      – Ідіть за мною.

      Директор рушив назад до вітальні, наповненої крижаним туманом. Ленґдон пішов за ним, не знаючи, чого й сподіватися. Колер під’їхав майже впритул до тіла Ветри й зупинився. Жестом підкликав Ленґдона. Той неохоче підійшов, пересилюючи приступ нудоти від запаху замерзлої сечі вбитого.

      – Подивіться на його обличчя, – сказав Колер.

      Подивитися на обличчя? – здивувався Ленґдон. – Ви, здається, сказали, що вбивця щось украв.

      Повагавшись, Ленґдон став навколішки. Він спробував поглянути на обличчя Ветри, але в того голова була скручена на сто вісімдесят градусів, а обличчя – притиснуте до килима.

      Колер ціною неймовірних зусиль спромігся нахилитися й обережно повернути замерзлу голову Ветри. Почувся голосний хрускіт, і з’явилося спотворене стражданням обличчя вбитого. Колер потримав його так якусь мить.

      – О Боже милосердний! – скрикнув Ленґдон і з жахом відсахнувся. Обличчя Ветри було все закривавлене. З нього на Ленґдона дивилося одне-єдине згасле око. Друга очна яма була пошматована й порожня. – Вони що – вкрали його око?!

      14

      Ленґдон вийшов з корпусу С на свіже повітря неймовірно щасливий опинитися подалі від помешкання Ветри. Сонце допомогло відволіктися від жахливого образу порожньої очної ями, що міцно вкарбувався в пам’ять.

      – Сюди, будь ласка. – Колер звернув на стежку, що круто йшла вгору. Інвалідне крісло з електродвигуном набирало швидкість без жодних зусиль. – Міс Ветра буде тут з хвилини на хвилину.

      Ленґдон наддав ходи, щоб не відставати.

      – Ну що, – запитав Колер, – ви й досі не переконалися, що це справа рук ілюмінатів?

      Ленґдон уже не знав, що й думати. Релігійні погляди Ветри, безумовно, насторожували, однак він не міг змусити себе відкинути численні наукові факти. І до того ж це око…

      – Я й далі вважаю, – рішуче сказав Ленґдон, – що ілюмінати не СКАЧАТЬ