Собор. Олесь Гончар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жити не став. Замордований її ревнощами, змушений був чкурнути десь із села. Спершу прилаштувався в сусіднім радгоспі, а звідти ще далі кудись зринув, зник з горизонту. Згодом чутка пройшла, що бачили його на шахтах Західного Донбасу.

      Бригадирова зовсім після того знесамовитіла. Таку ославу пустила на Єльку по селу, що й інші жінки стали поглядати на неї з підозрою. Не того картали, який дівчину звів, увесь гріх чомусь падав на Єльку.

      – Дивіться, он вона йде, та, що жонатих переманює!

      – Може, й мого вже приманюєш? А в нього діти! А в нього я!

      Так і вистежують Єльку ті очі насторожено-злі, руки крючкуваті, ладні при найменшій, хай навіть вигаданій, підозрі в патли їй учепитись.

      Декотрі з чоловіків уявили собі, що вона справді кожному тепер доступна, який-небудь гультяй аліментний і той вважав, що має право докучати їй, домагатися взаємності.

      – Ловка, ловка пішла Магдалина, – не раз чула вона вслід.

      Знало б чоловіче поголов’я, яке воно все нестерпне було тепер їй, нічим не краще за того спокусника, що знівечив Єльчину юність. Зганьблено її, і за це ж мусить ще сама й розплачуватись, стільки довелось зазнати принижень, випити кривд…

      Навіть дід-сторож якось уночі прикрався під вікно, став шкребтись, як собака:

      – Єлько, Єлько, пусти перегрітись…

      Відчинила двері навстіж, розлючена, крикнула межи очі:

      – Діду, щоб ви здохли!

      Матері своїх синів тепер від неї стерегли. Один спробував залицятись, син бухгалтерів, так мати його на все село розрепетувалась:

      – Оту Чечільку-байстрючку мені невісткою? Інші росу збили, а ти в хату приведеш?

      І все до ниточки виклала, як ця хвойда з бригадиром базарювала, який вони там із собору набирали комбікорм… А втеклому бригадирові таки, видно, зосталася в серці скалка якась від тієї соборної ночі. Через півроку листа прислав, кликав і Єльку на шахти. Приїзди. Розвод візьму. Почнемо життя спочатку…

      Подрузі найближчій, Ганнусі з птахоферми, тільки й довірилася з листом.

      – Якби мене кликав, я б поїхала, – сказала Ганнуся.

      – А я скоріше вмру, ніж до нього поїду. Бридкий він мені. Осоружний. І всі вони такі. Немає, Ганнусю, чистих людей! То в книжках тільки…

      І справді так думала. Нема чистих, нема правди, пропили всю, на самогон перегнали! Брехня кругом, слова пусті, кожен тільки для себе живе. Всі, як той бригадир з руками залізними, що таки домігся свого, зірвав вінок, брутально потоптав барвінок весняний…

      Подруга не згоджувалась, наводила Єльці різні приклади, та Єльку це тільки дужче розпалювало: ні і ні! Спротивився світ. Знову й знову верталась до думки податись, як інші, геть із села, на завод чи на якусь новобудову.

      – На носилки піду, цеглу таскатиму, найтяжча робота мені не страшна.

      Одначе в конторі ставились до цього інакше. Голова, чоловік лагідний, розважливий, що СКАЧАТЬ