Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності. Томас Фридман

Чтение книги онлайн.

      Зробивши всі деталі з однакових моноблоків і додавши метал згори для сполучення шарів, він ліквідував потребу в дискретних компонентах. Більше не треба було монтувати вручну дроти й компоненти. Схеми можна було зменшити, а процес виробництва – автоматизувати.

      Через півроку ще один інженер, Роберт Нойс, запропонував свою інтегральну схему, що легко розв’язувала деякі проблеми схеми Кілбі й уможливила більш безшовне з’єднання компонентів на одному кремнієвому чипі. Так почалася цифрова революція.

      Для виробництва цих чипів Нойс співзаснував компанію Fairchild Semiconductor 1957 року (пізніше – Intel) разом із кількома іншими інженерами, зокрема з Ґордоном Е. Муром, який захистив докторську з фізхімії в Каліфорнійському технологічному інституті та згодом очолив науково-дослідні лабораторії в компанії Fairchild. Видатним новаторством компанії стало розроблення процесу хімічного надруку мікротранзисторів на чип із кремнієвого кристала, що зробило їх простішими в масштабуванні та зручнішими для масового виробництва. Як зауважив Фред Каплан у своїй книжці «Усе змінилося 1959 року»: мікрочип не набув би такого поширення, якби не великі державні програми, зокрема перегони в польотах до Місяця та створення міжконтинентальної балістичної ракети «Мінітмен». Обом програмам потрібні були складні системи керування, які можна було вмонтувати в компактні носові обтічники. Вимоги міністерства оборони створили економію на масштабах для цих мікрочипів, і першим це оцінив Ґордон Мур.

      «Мур був чи не першим, хто зрозумів: хімічне друкування мікрочипів у Fairchild означало, що вони будуть не лише менші, надійніші й менш енергоємні, ніж традиційні електронні схеми, але й стануть дешевшими у виробництві, – зазначав Дейвід Брок 2015 року у спецвипуску часопису Музею історії комп’ютерів Core. – На початку 1960 років уся глобальна промисловість напівпровідників перейшла на технологію Fairchild у виробництві кремнієвих мікрочипів, а у військовій галузі для них з’явився ринок, особливо в аерокосмічних системах керування».

      Я інтерв’ював Мура у травні 2015 року в Експлораторіумі в Сан-Франциско з нагоди 50-річчя закону Мура. Хоча йому й було тоді 86 років, усі його мікропроцесори чудово працювали з надзвичайною ефективністю! Наприкінці 1964 року Мур мені розповідав, що часопис Electronics запропонував йому подати статтю для ювілейного випуску з нагоди 35-річчя й дати прогноз на десятиріччя щодо роботи промисловості напівпровідникових компонентів. Тож він дістав нотатник і переглянув, що сталося на той час: Fairchild перейшов від виробництва одного транзистора на чипі до чипа з вісьмома елементами – транзисторами й резисторами, а вже готові до випуску нові чипи мали вдвічі більше елементів, тобто 16, і в лабораторії експериментували з 30 елементами та замислювалися над 60! Коли він побудував графік, то виявилося, що подвоєння відбувалося щороку, тому він сміливо припустив у статті, що подвоєння триватиме ще принаймні 10 років.

      У СКАЧАТЬ