Одіссея. Гомер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так у душі і думках він почав міркувати:

      «Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?

      ¹²⁰ Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,

      Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

      Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.

      Хто це – німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,

      Чи при джерелах річок та встелених травами луках?

      ¹²⁵ Може, нарешті я – близько оселі людей ясномовних?

      Треба самому мені побачити це й дослідити».

      Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,

      В хащах густих відломивши рукою м’язистою гілку

      З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.

      ¹³⁰ Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили

      Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим

      В хтивих очах на биків і овець поривається в полі

      Й оленів диких полює, – утроба його спонукає

      Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.

      ¹³⁵ Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,

      Бувши нагим, – до цього його приневолила скрута.

      Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;

      В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,

      Лиш Алкіноєва донька одна зосталася – Афіна

      ¹⁴⁰ Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.

      Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався —

      Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,

      Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати

      Одіж йому принести і шлях показати до міста.

      ¹⁴⁵ Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,

      Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,

      Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.

      Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:

      «Хто ти – богиня чи смертна, – тебе на колінах благаю!

      ¹⁵⁰ В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,

      То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,

      Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!

      В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,

      Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,

      ¹⁵⁵ Тричі щасливі й брати твої, – щирою радістю завжди

      Їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,

      Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.

      Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,

      Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.

      ¹⁶⁰ Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі

      Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.

      В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,

      Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.

      Я там бував і багато супутників вірних зі мною,

      ¹⁶⁵ СКАЧАТЬ