Одіссея. Гомер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його збила зі скелі й відкинула в море далеко.

      Як у поліпа морського, коли із нори його вирвать,

      В щупальцях вогких дрібні камінці ще тримаються густо,

      Так і на скелі стрімчастій з долонь його смілих лишилась

      ⁴³⁵ Клаптями шкіра, а сам він під хвилею зник гомінкою.

      Всупереч долі загинув би так Одіссей бідолашний,

      Та напоумити встигла його ясноока Афіна:

      Вирнувши з хвилі, що з ревом на кручі стрімкі набігала,

      Вздовж узбережжя поплив, поглядаючи, може, ще знайде

      ⁴⁴⁰ Берег пологий де-небудь чи тиху, спокійну затоку.

      Так пливучи, аж у гирлі ріки яснохвильної раптом

      Він опинився, – те місце здалося йому найзручнішим:

      Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

      Гирло потоку впізнавши, почав він у серці молитись:

      ⁴⁴⁵ «Зглянься, хто б ти не був, володарю! До тебе з благанням

      Щирим вдаюсь, від погроз Посейдона тікаючи з моря.

      Навіть в очах у безсмертних богів заслуговує шани,

      Хто у них захисту просить, як я, що, біди натерпівшись,

      Нині твою течію і коліна твої обнімаю!

      ⁴⁵⁰ Змилуйсь, володарю! Бути твоїм прохачем я волію!»

      Так він благав, і затримав той бог течію невгамовну,

      Хвилю вповільнив і, тишу створивши навкруг, Одіссея

      В гирлі ріки врятував. Уже-бо й коліна у нього,

      Й руки міцні задубіли, і серце у морі охляло;

      ⁴⁵⁵ Тіло набрякло усе, струмками вода виливалась

      З рота і з ніздрів, а сам він без слова лежав, без дихання,

      Ледве живий, – бідолаху знесилила втома страшенна.

      А як уже опритомнів і дух в його серці зібрався,

      Зняв він із себе оту нетлінну намітку богині

      ⁴⁶⁰ Й кинув далеко у річку, що плинула в море безкрає.

      Швидко її понесла течія, і Іно підхопила

      В милі долоні тканину. Він вийшов із річки нарешті,

      Ліг в очереті і землю родючу почав цілувати.

      Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа:

      ⁴⁶⁵ «Ох, як я витерплю це? І що тепер буде зі мною?

      Тільки-но я біля річки цю ніч проведу небезпечну,

      То на холодній росі та під інеєм лютим я змерзну,

      Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати —

      Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку.

      ⁴⁷⁰ А як на пагорок вийду я цей до тінистого гаю,

      Ляжу в гущавині спати, й покинуть мене в ту хвилину

      Втома й озноб, і сон мені очі заплющить солодкий, —

      Все ж я боюся, щоб звірам за здобич не стати й поживу».

      Поміркувавши отак, він вирішив зрештою краще

      ⁴⁷⁵ В гай затишний прямувать, що на пагорку ріс недалеко

      Тої ріки. До подвійних кущів він пробрався оливних,

      Що позростались докупи, СКАЧАТЬ