Полліанна дорослішає. Елінор Портер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перескакуєш з Бостона у Гонолулу і назад! Ні, місіс Керю нам не родичка. Вона сестра міс Ветербі з санаторію. Ти пам’ятаєш міс Деллу Ветербі з санаторію?

      Полліанна сплеснула руками.

      – То вона її сестра? Сестра міс Ветербі? Ох, тоді вона чудова! Бо міс Ветербі була чудова. Мені страх як подобалася міс Ветербі. У неї були зморщечки-смішинки в кутиках рота і очей, а ще вона розповідала пречудові історії. Я була з нею всього лише два місяці, бо вона прибула до санаторію незадовго до того, як я виписалась. Мені спершу було прикро, що вона не була там весь той час. Але згодом я була навіть задоволена; бо, бачте, якби вона була з нами весь той час, було б набагато важче з нею розлучатись, ніж коли ми з нею були знайомі тільки короткий час. А тепер я буду начебто знову з нею, бо я ж буду з її сестрою.

      Місіс Чилтон зітхнула і закусила губу.

      – Полліанно, серденько, ти не можеш бути впевнена, що вони аж так подібні одна до одної.

      – Тітонько Поллі, вони ж таки сестри, – зауважила дівчина, широко розплющивши очі, – а сестри, я гадаю, мають бути схожими. У нас, у «Жіночій допомозі», було дві пари сестер. Двоє сестер були близнючками. То ті були такі схожі одна на одну, що ви б зроду не визначили, котра з них місіс Пек, а котра місіс Джонс; аж доки у місіс Джонс не вискочила бородавка на носі. Тоді вже ми легко їх стали розрізняти, бо відразу дивилися на бородавку. Я так і сказала місіс Джонс, коли вона якось стала нарікати, мовляв, люди її називають місіс Пек. А я їй кажу: вони б не помилялись, якби звертали увагу на бородавку, як от я роблю. А вона чогось на те страшенно розлю… тобто засмутилась. Хоча я не знаю, чого вона була така невдоволена. Я думаю, їй би радіти, що є спосіб так легко її відрізняти. Надто що вона була головою комітету «Жіночої допомоги» і не любила, коли їй не віддавали належної шани, представляючи людей або на урочистих вечерях. Але вона, чогось, не раділа з того. Я навіть чула згодом від місіс Вайт, що місіс Джонс робила все можливе, аби тільки здихатись тієї бородавки, і ладна була б їжака у пазусі носити заради того. Хоч я й не уявляю собі, яким чином таке може допомогти. Тьотю Поллі, а справді носити їжака у пазусі допомагає від бородавок на носі?

      – Дитино! Звісно, ні. Полліанно, ти коли заводиш мову про «Жіночу допомогу», тобі просто упину немає!

      – Тітонько Поллі, справді? – винувато перепитала дівчинка. – То вас це дратує? Слово честі, я не хотіла вам надокучати, тітонько. А якщо я навіть вам надокучаю своїми спогадами про «Жіночу допомогу», ви можете з того радіти; бо коли я згадую про неї, можете бути впевнені, я щаслива, що більше не маю з ними нічого спільного, бо маю свою власну рідну тітоньку. Тьотю Поллі, правда ж вам це приємно?

      – Так-так, моя мила, звісна річ, приємно, – всміхнулася місіс Чилтон, підводячись і виходячи з кімнати.

      Жінці раптом зробилося соромно за оті залишки свого давнього роздратування з приводу безмежних Полліанниних радощів.

      Упродовж кількох наступних днів велося листування стосовно зимового перебування Полліанни у Бостоні, а сама дівчинка готувалася до від’їзду, СКАЧАТЬ