Полліанна дорослішає. Елінор Портер
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Полліанна дорослішає - Елінор Портер страница 16

СКАЧАТЬ Навколо була сила-силенна людей. Поза сумнівом, людей винятково цікавих! Якби тільки вона була з ними знайома… Та на жаль, вона нікого не знала. А найгірше те, що, здається, немає жодної надії заприязнитися з ними. На згадку про різкі слова роздратованої гувернантки про «чужих дітей», Полліанна відчула гірку образу.

      – Що ж, можливо я маю спершу довести їм, що я не чужа! – сказала вона собі і знову рішуче рушила вперед.

      Ухваливши таке рішення, Полліанна лагідно усміхнулась, дивлячись просто у вічі першої стрічної особи, і весело промовила:

      – Гарний сьогодні день, правда?

      – Га? Що? Так-так, безперечно, – промимрила пані, до якої зверталась дівчинка, і прискорила ходу.

      Полліанна іще двічі робила такі спроби, однак результат щоразу виявлявся незадовільним. Невдовзі вона вийшла до невеличкого ставка – відблиски сонця на його поверхні вона бачила крізь листя дерев, увійшовши в парк. Мальовничим ставком плавали кілька човнів з дітьми. Дивлячись на них і чуючи їхній сміх, Полліанна відчувала, що вже не здатна опиратись гнітючій самотності. Саме тоді, побачивши на лавці так само самотнього чоловіка, вона нерішуче підійшла до нього і обережно сіла на протилежний кінець лавки. Ще не так давно вона підбігла б до цього чоловіка і з радісною відвертістю запропонувала знайомство, не сумніваючись у тому, що її товариство буде охоче прийнято. Проте низка невдалих спроб викликала у неї незвичне для Полліанни відчуття невпевненості. Вона тайкома оглянула чоловіка.

      Вигляд у нього був не надто привабливий. Хоч і не надто зношений, одяг на ньому видавався запилюженим і погано сидів на ньому. Полліанна могла цього не знати, але одяг такого крою держава зазвичай пропонує колишнім в’язням, коли вони звільняються і виходять на волю. Бліде набрякле обличчя чоловіка було щонайменше тиждень неголене.

      Капелюх він насунув на очі, руки тримав у кишенях. Сидів непорушно, байдуже втупившись у землю перед собою. Минула нескінченна хвилина, доки Полліанна з надією в голосі зважилась вимовити:

      – Гарний сьогодні день, правда?

      Здригнувшись від несподіванки, чоловік обернувся до неї.

      – Га? Ти… ти щось сказала? – перепитав він, злякано озираючись, наче намагаючись переконатись, що слова ці призначались йому.

      – Я кажу, день сьогодні гарний, – стала квапливо пояснювати Полліанна, – але не в цьому суть справи. Тобто я, звісно, задоволена, що день такий гарний, але я сказала про це тільки для того, щоб зав’язати розмову. Бо я б охоче поговорила з вами про щось інше – будь про що. Я тільки хотіла, щоб ми про щось побалакали… Ви мене розумієте?

      Чоловік стиха засміявся. Навіть Полліанні видався дивним цей сміх, хоча вона не могла знати (на відміну від самого чолов’яги), що усмішка вже багато місяців не торкалась його вуст.

      – То ти хочеш, щоб ми з тобою про щось побалакали? – сумно перепитав чоловік. – Що ж, у такому разі, побалакаймо. СКАЧАТЬ