Полліанна дорослішає. Елінор Портер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з усіх, які вона бачила у своєму житті. То був Бостонський міський парк. На мить Полліанна нерішуче завмерла, спрямувавши погляд невтомного дослідника на розкішний витвір природи і людської фантазії. Вона не сумнівалася, що перед нею приватний сад якогось дуже заможного власника. Ще коли Полліанна лікувалась у санаторії, доктор Еймс запросив її з собою в гості до однієї заможної пані – та мешкала у гарному особняку, в оточенні таких саме, як тут, алей і квітників.

      Полліанні страшенно кортіло перейти на інший бік вулиці і увійти в «сад». Але вона не впевнена була, що має на це право. Щоправда, по той бік огорожі прогулювалось чимало людей – вона ясно це бачила та, можливо, всі вони були запрошені господарями. Нарешті, побачивши, як двоє жінок, чоловік і маленька дівчинка рішуче, нітрохи не вагаючись, увійшли через ворота і попрямували кудись алеєю, Полліанна розважила, що, либонь, вона теж може увійти. Вибравши зручну мить, вона прожогом перетнула вулицю і увійшла в «сад». Всередині він виявився іще привабливішим, ніж іззовні. Просто над головою виспівували пташки, а стежку попереду двома-трьома стрибками перетнула руда, як вогонь, білка. Тут і там на лавочках сиділи чоловіки, жінки, діти. Крізь мереживо зеленого листя видно було, як спалахують на воді мінливі відблиски сонця. Звідкілясь долинали радісні дитячі вигуки і приємна музика. Полліанна, знітившись, дещо невпевнено звернулась до ошатно вбраної молодої жінки, що йшла їй назустріч:

      – Перепрошую, а сьогодні сюди… гостей пускають?

      Молода жінка глянула на неї здивовано.

      – Гостей? – перепитала вона спантеличено.

      – Так, мем. Я маю на увазі, це нічого, що я… увійшла сюди?

      – Що з того, що зайшла? Сюди хто завгодно може заходити! Хто тільки забажає, – відповіла жінка.

      – Ой, тоді все гаразд! Я дуже рада, що зайшла! – сяючи зізналась Полліанна.

      Нічого на те не відповівши, жінка попрямувала до виходу. Дорогою вона все ж таки обернулась, щоб знову глянути на Полліанну.

      Не надто дивуючись гостинності щедрих власників чудового «саду», ладних приймати у себе всіх, хто забажає, Полліанна рушила далі. На повороті вона мало не наштовхнулась на маленьку дівчинку, що штовхала перед собою іграшковий візочок з лялькою. Полліанна радісно зойкнула і намірилась заговорити з дівчинкою, аж звідкись вискочила молода жінка і, вхопивши маленьку дівчинку за руку, потягла її в інший бік, невдоволено вичитуючи їй:

      – Ґледіс, ходімо! Хіба мама не казала тобі, що не можна розмовляти з чужими?

      – Я не чужа… – з гідністю виправдовувалась Полліанна. – Я зараз теж мешкаю у Бостоні, тож…

      Та молода жінка і дівчинка з візочком були вже далеко, і Полліанна замовкла, не закінчивши речення. Якусь мить вона стояла, геть ошелешена. Тоді рішуче підвівши голову, рушила вперед.

      «Нехай собі! Я можу з цього тільки радіти, – казала вона собі, – бо тепер, можливо, знайду яких-небудь інших друзів. Наприклад, Сюзі Сміт або навіть СКАЧАТЬ