Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такого, одначе, не сталося. Я вийшла на вулицю, перейшла на другий бік. Озирнулася навколо. Позаду мене були звичайні перехожі, що нічим не різнилися від тих, яких я бачила щодня. І все ж я наддала ходи.

      Коли я, врешті, опинилася дома, ноги мені підтиналися. На мене вже чекав майор, убраний у цивільне. Яке щастя, що не було Яцека. Як би я викрутилась перед ним з приводу майорового візиту?!

      Майор узяв у мене пакети, пильно їх оглянув і сказав:

      – Я повинен забрати їх з собою. Години за дві ви одержите їх назад.

      – Та навіщо вони мені?! – злякано вигукнула я.

      – Треба, щоб вони були у вас. Тоннор або сам по них з’явиться, або когось пришле. Од вас вимагається лише віддати ці пакети. Якщо це буде вдень, то одразу ж, тільки-но вийде той чоловік, ви одслоните фіранку на цьому вікні в такий-от спосіб.

      Він показав мені, як я маю одслонити фіранку.

      – Ну, а якщо, – провадив далі, – буде вже темно, ви тричі засвітите і згасите світло.

      Ми саме сиділи з Яцеком за обідом, силкуючись обоє вдавати невимушених і веселих, коли в передпокої почувся дзвінок. Я схопилася як опечена.

      Цього разу на порозі стояла якась дівчина. Вона спитала мене:

      – Ви пані Реновицька?

      Коли я це потвердила, вона кивнула головою і подала мені невеликий пакуночок.

      – Це прислав вам пан майор.

      Я просто з передпокою подалася до ванної кімнати і сховала пакунок за ванну.

      – Що там таке, люба? – спитав Яцек, коли я повернулася до столу.

      Я мало не плакала. Ну що було йому відповісти?

      – Кожен має свої прикрощі… – прошепотіла я.

      Більше він нічого не спитав. Він-бо такий делікатний.

      Четвер

      Мала такий напад мігрені, що не допомогли жодні порошки. Сьогодні під очима в мене темні кола, і я виглядаю на старшу від своїх літ. Вирішила цілий день провести вдома, у халаті. На п’яту запросила кількох знайомих і Тото. Сиділи до сьомої. Вони видалися мені нудними, а розмови їхні були такі банальні та буденні, що, коли вони пішли, я відчула справжню полегкість.

      Яцек повернувся до вечері. Був наче трохи веселіший і дав мені зрозуміти, що його особисті справи можуть повернути на краще. Увесь вечір він був напрочуд милий зі мною. Він таки справді єдиний чоловік, якого я можу кохати. Я навіть сказала йому про це. Це його зворушило не менше, аніж тоді, коли я згодилася вийти за нього заміж.

      П’ятниця

      Яцек поїхав до Бєловежі. Наша прощальна ніч була чудова, і, наче на довершення цієї ночі, день, що прийшов їй на зміну, теж прекрасний. Зранку випав свіжий сніг. Усе навколо побіліло. А над білим світом – блакитне склепіння неба без найменшої хмаринки. Сонце світить так ясно, що аж очі засліплює.

      Я прокинулася радісна, з якимось певним передчуттям, що на мене чекає щось напрочуд приємне.

      Я не помилилася: ледве я встигла поснідати (усе було таке смачне!), як подзвонив дядько СКАЧАТЬ