Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори. Михайло Ломацький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ген, ген – туди, на другу сторону Чорногори. Знав мабуть той Лісовик, чому направляє Лукина йти якраз у ту сторону Карпат, а не деінде. Та заки розійшлися і розпращались із Лукином, завів його Лісовик до старого, грубезного бука. Такого бука не бачив Лукин ще ніколи. Пристанув Лісовик під тим буком і казав Лукинови приложити своє вухо до нього. Той бук уміє говорити – говорить, як почне вітер хитати його «чубком». Якраз тепер вітер колише його галуззям.

      «Слухай Лукине, що він каже – ти ж знаєш лісову мову нашу, то зрозумієш те, що бук тобі розкаже, слухай уважно і запам'ятай те що почуєш».

      Приклав Лукин ухо до бука – наслуховує. І ось що почув:

      «Давно, дуже давно заніс мене сюди вітер – не мене, а маленьке зеренце. Те зеренце впало на вогку землю, скільчилося й почало рости. Був я маленький, слабосилий бучок. Та з роками ріс, міцнів, грубшим ставав, а все корінням землі держався і щораз вище до сонця пнявся. Дощі поливали мене, вітри-бурі гнули мене, до землі хотіли пригнути, а то й зламати намагалися, та я не подавався, боронився, могутнів. Любив землю, вона мене годувала, але ще більше любив сонце, що огрівало моє віття і веселило мене. Виріс великий та високий. Та цього замало було – треба було ще й грубнути та твердим стати, щораз більше сили набирати. І став сильним і твердим, не одну бурю люту перебув – нічого не вдіяла мені – не пригнула й не зламала мене. Пізніше вона перестала змагатися і боротися зі мною – пізнала, що я сильніший за неї, а сильного бояться його не зачіпають, залишають у спокої. Тепер знаю, що загину, бо воно так буває, що все те, що родиться, мусить і гинути – але загину своєю смертю, а не чужою. Усхне моє гілля, залишиться стовбур, коріння зогниє і прийде кінець.

      Така воля Того, хто все на землі сотворив – воля Бога. Але ж і це воля Божа воля і закон, що все на світі, що хоче жити, мусить мати силу! Силу, яка не гнеться, не подається і не кориться – нічого й нікого не лякається – з усім іде на прю, валить перешкоди й перепони на шляху життя. Хто хоче, най слухає і бере в голову те, що говорить віковий бук».

      Коли бук замовк, тоді заговорив до Лукинка Лісовик:

      «Чув, що говорив бук»?

      «Чув» – відповів Лукин.

      «Зрозумів його мову?»

      «Зрозумів!»…

      «Тож: затям собі добре те, що чув! Будь сильним! Тільки силою зможеш побороти силу! Жити треба вміти, а щоб уміти, потрібно вчитись! Розуму набратись можна від усього – і від того що на землі й над нею, від живого й мертвого! Про це знай і пам'ятай!»

      «Добре – сказав Лукин – усе я розумію, про що бук говорив, одного лише не зрозумів. Він згадував про Бога, а хто цей Бог, я того не знаю».

      «Про Бога, то й я не багато знаю – відповів Лісовик. Знаю лише, що то Бог сотворив усе, що є, що бачимо. Знаю, що Бог, це Цар над Царями і над нашим Царем Лісовим, а більше, то я не знаю і тобі не поясню. Поживеш на світі довше, то більше довідаєшся про Бога»…

      Попращав Лукин Лісовика й пішов у той напрям, який вказав йому СКАЧАТЬ