Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми. Сельма Лаґерлеф

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цими словами кіт повернувся й спокійнісінько пішов геть, тихенько муркочучи, як і годиться доброму домашньому котові.

      А Нільс встав, обтрусив зі шкіряних штанців бруд й поплентався в кінець двору. Там він видерся на виступ кам’яної огорожі, всівся, звісивши крихітні ноги в крихітних черевичках, і задумався.

      Що ж буде далі?! Невдовзі повернуться батько з матір’ю! Як же вони здивуються, побачивши свого сина! Мати, звісно, заплаче, а батько, може, скаже: так Нільсу й треба! Потім прийдуть сусіди з усієї округи, візьмуться його розглядати й охати… А раптом його хтось вкраде, щоб показувати роззявам на ярмарку? Ох і потішатимуться над ним хлопчиська!.. Ах, який він нещасний! Який нещасний! У цілому світі, мабуть, немає людини нещаснішої за нього!

      Вбога хатинка його батьків, притиснута до землі похилим дахом, ніколи ще не здавалася йому такою великою й гарною, а їхній тісний дворик – таким просторим.

      Десь над головою Нільса зашуміли крила. Це з півдня на північ летіли дикі гуси. Вони летіли високо в небі, витягнувшись правильним клином, але, побачивши своїх родичів – домашніх гусей, – спустилися нижче й закричали:

      – Летімо з нами! Летімо з нами! Ми летимо на північ, до Лапландії! До Лапландії!

      Домашні гуси захвилювалися, заґелґотали, залопотіли крилами, наче пробували, чи можуть вони злетіти. Але стара гуска – вона доводилася бабусею добрій половині гусей – бігала навколо них і лементувала:

      – З глузду з’їх-хали! З глузду з’їх-хали! Схаменіться! Ви ж не якісь волоцюги, ви поважні домашні гуси!

      І, задерши голову, вона закричала в небо:

      – Нам і тут добре! Нам і тут добре!

      Дикі гуси спустилися ще нижче, ніби видивляючись щось у дворі, і раптом – всі разом – злетіли в небо.

      – Ґа-ґа-ґа! Ґа-ґа-ґа! – кричали вони. – Хіба ж це гуси? Це якісь жалюгідні курки! Лишайтеся у вашому курнику!

      Від злості й образи у домашніх гусей навіть очі почервоніли. Такої образи вони ще ніколи не чули.

      Тільки білий молодий гусак, задерши голову догори, стрімко побіг по калюжах.

      – Зачекайте на мене! Зачекайте на мене! – кричав він диким гусям. – Я лечу з вами! З вами!

      «Та це ж Мартін, найкращий мамин гусак, – подумав Нільс. – Чого доброго, він і справді полетить!»

      – Стій, стій! – закричав Нільс і кинувся за Мартіном.

      Нільс ледве наздогнав його. Він підстрибнув й, обхопивши руками довгу гусячу шию, повис на ній всім тілом. Але Мартін навіть не відчув цього, ніби Нільса й не було. Він сильно змахнув крилами – раз, другий – і, сам того не сподіваючись, полетів.

      Поки Нільс зрозумів, що сталося, вони вже були високо в небі.

      Розділ 2. Верхи на гусакові

1

      Нільс і сам не знав, як йому вдалося залізти на спину Мартіна. Ніколи Нільс не думав, що гуси такі слизькі. Обома руками він вчепився в гусяче пір’я, весь зіщулився, увібрав голову в плечі й навіть заплющив очі.

      А навколо завивав і свистів вітер, СКАЧАТЬ