Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми. Сельма Лаґерлеф

Чтение книги онлайн.

      А он стоїть собача будка. Брязкаючи ланцюгом, біля неї кружляє сторожовий пес.

      – Ґа-ґа-ґа! – кричать крилаті мандрівники. – Та й гарний же ланцюг на тебе одягли!

      – Волоцюги! – гавкає їм услід пес. – Бездомні волоцюги! Он хто ви такі!

      Але гуси навіть не удостоюють його відповіддю. Пес гавкає – вітер носить.

      Якщо дражнити було нікого, гуси просто перегукувалися один з одним.

      – Де ти?

      – Я тут!

      – Ти тут?

      – Я тут!

      І летіти їм було веселіше. Та й Нільс не нудьгував. Та все-таки іноді йому хотілося пожити по-людськи. Добре б посидіти у справжній кімнаті, за справжнім столом, погрітися біля справжньої грубки. Й на ліжку поспати було б не погано! Коли це ще буде! Та й чи буде колись! Щоправда, Мартін піклувався про нього й щоночі ховав у себе під крилом, щоб Нільс не замерз. Але не так-то легко людині жити під пташиним крилом!

      Та найгірше було з їжею. Дикі гуси виловлювали для Нільса найкращі водорості і якихось водяних павуків. Нільс ввічливо дякував гусям, але скуштувати таке частування не наважувався.

      Траплялося, що Нільсу щастило, і в лісі, під сухим листям, він знаходив торішні горішки. Сам він не міг їх розбити. Він біг до Мартіна, закладав горіх йому в дзьоба, і Мартін з тріском розколював шкаралупу. Вдома Нільс так само колов волоські горіхи, тільки закладав їх не в гусячий дзьоб, а в дверну щілину.

      Проте горіхів було дуже мало. Щоб знайти хоч один горішок, Нільсу часом доводилося ледь не годину блукати лісом, продираючись крізь жорстку торішню траву, грузнучи в сипучій хвої, спотикаючись через хмиз.

      На кожному кроці його підстерігала небезпека.

      Одного разу на нього раптом напали мурашки. Цілі полчища величезних лупатих мурах оточили його з усіх боків. Вони кусали його, жалили своєю отрутою, дерлися на нього, заповзали за комір і в рукави.

      Нільс обтрушувався, відбивався від них руками й ногами, але, поки він долав одного ворога, на нього накидалися десять нових.

      Коли він прибіг до болота, на якому розмістилася на ночівлю зграя, гуси навіть не одразу впізнали його – весь, від маківки до п’ят, він був обліплений чорними мурахами.

      – Стій, не ворушися! – закричав Мартін й став швидко-швидко скльовувати одну мурашку за іншою.

      Цілу ніч після цього Мартін, як нянька, доглядав Нільса.

      Від мурашиних укусів обличчя, руки й ноги у Нільса стали червоними, як буряк, і покрилися величезними пухирями. Очі запухли, тіло пашіло, ніби після опіку.

      Мартін назбирав велику купу сухої трави – Нільсу для підстилки, а потім обклав його з ніг до голови мокрим липким листям, щоб збити жар.

      Щойно листки підсихали, Мартін обережно знімав їх дзьобом, занурював в болотну воду й знову прикладав до хворих місць.

      До ранку Нільсу полегшало, йому навіть вдалося повернутися на інший бік.

      – Здається, я вже одужав, – сказав Нільс.

СКАЧАТЬ