Міфи та легенди українців. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Пішов він до брата; а брат п’є та гуляє – знати його не хоче.

      – Позич мені, брате, одного карбованця.

      – Коли ж ти віддаси? Де ти візьмеш?

      Бідний повалився йому в ноги.

      – Та позич уже, – сказали ті, що гуляли з багатим.

      Позичив. Накупив тоді бідний брат стрічок і хрестиків – і мав зиск; накупив більше, додав хусточок – і знов узяв бариш. Вирішив він після того торгувати різним дрібним крамом, придбав конячину. Коли він їхав до міста за крамом, хлопчаки почали насміхатися з нього і ну кидати камінці у прив’язану позад візка скриньку. Приїхав він у місто, подивився, а в скриньці – коштовне каміння… Поніс він скарб государю імператору, а той звелів відсипати йому грошей стільки, скільки коштувало те каміння. І став він з того часу багатієм.

      Доля бідного брата

      Жили собі колись два брати – один бідний, а другий багатий; у бідного були діти, а в багатого їх не було; до всього ж цього – бідний був ще й калікою. Брати жили разом. Тільки раз багатий брат і каже бідному: «Яка користь мені з того, що я годуватиму твоїх дітей?» Взяв і відділив його: дав йому одного куцого бика, а більше нічого. Продав бідний того бика, збудував хижку й живе собі, бідуючи. А брат його насіяв пшениці десятин двадцять, а може, й тридцять. Надходять жнива. Бідний і каже своєму синові: «Ходімо, синку, наймемось до дядька: може, нажнемо яку десятину пшениці». Найнялись вони карбованців за п’ять чи там за шість. Цілий тиждень косили вони на тій десятині, тому що, відомо, – той каліка, а те ще мале. Ну, й було, отож, так: сьогодні субота, а завтра неділя; косили вони цілий день, нічого не ївши, а ввечері батько й каже:

      – Ходімо, синку, до дядька: чи не дасть він нам повечеряти, своїм же робітникам він варить їсти, – може, й нам дасть чого-небудь.

      Пішли. Багатий брат питає:

      – А що – скінчив уже з десятиною?

      – Та скосив, – відповідає, – у снопи пов’язав, тільки не позносив.

      – Е-е, – каже багатий брат, – це вже не робота! Зараз же складай у копи!

      І не дав їм їсти. Заплакав бідний брат і пішов із сином на цілу ніч складати снопи, хоч з ранку самого не мали вони в роті ні росинки, ні макового зернятка. Носили вони так доти, що ось-ось уже й світатиме. Позносили, нарешті, все. Батько й каже тоді: «Приляжмо, синку, та хоч відпочинемо трохи: дядько твій – спасибі йому – нагодував нас». Дитина, звичайно, натомилась, упала й миттю заснула; а батько обіперся на лікоть та й давай тужити, що нічого їсти ні йому, ні дітям. Дивиться, нивою, де він косив, ходить простоволоса жінка в білій сорочці. Бідний брат і міркує:

      – Господи! Хто ж це такий ходить, що нібито боїться до мене підійти? Ану запитаю – що воно таке?.. Слухай! Хто ти?

      – А я, – каже, – Доля твого брата.

      – Що ж ти тут блукаєш?

      – А збираю колосся і в снопи їх втикаю, щоб жоден не пропав.

      «Ех, Господи! – подумав бідний брат. – Як би мені впіймати її та дізнатись, де моя Доля?»

      Підкликав він до себе братову Долю та й схопив її.

      – Доле СКАЧАТЬ