Міфи та легенди українців. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ трохи, – думає, – сховаю для себе, а потім, – думає собі, – землю збудую!» Ото Господь розсіяв.

      – А що, – каже, – Сатанаїле, нема більше?

      – А нема, Боже!

      – То тра благословити! – каже Господь та й благословить землю на всі штири часті.

      І як поблагословив, так тая земля і зачала рости.

      Ото росте земля, а тая, що у чорта в роті, і собі росте. Далі так розрослася, що і губу розпирає. Бог і каже:

      – Плюй, Сатанаїле!

      Той і зачав плювати та харкати: то де плював, то там виростали гори, а де харкав, то там скали… От через що то у нас і земля нерівна! Воно ще, кажуть, що нібито ті скали та гори Бог знає доки б росли, а то Петро та Павло як закляли їх, то вони вже і не ростуть.

      А ото вже Господь і каже до Сатанаїла:

      – Тепер, – каже, – Сатанаїле, тілько б посвятити землю. Але нехай вона собі росте, а ми відпочиньмо.

      – А добре, Боже! – каже Сатанаїл.

      І лягли вони спочивати. Господь спить, а Сатанаїл і думає утопити Бога, щоб землю забрати. І ото підняв його та й біжить до моря. Спершу на полудень – біжить та й біжить, а моря нема, вдарився на північ – і там не видати, побивався на всі штири часті світа – нігде нема моря: звісно, земля уже так розрослася, що в самеє небо уперла краями, та й де вже там теє море! Бачить він, що нічого не вдіє, – несе Бога на те саме місце, та й сам коло него лягає.

      Полежав трохи та й будить Бога:

      – Вставай, – каже, – Боже, землю святити.

      А Бог йому й каже:

      – Не журись, Сатанаїле! Земля моя свячена! Освятив я її сеї ночі на всі штири боки!

      Звідки пішли гори

      Як Бог творив світ, то на самий перед сотворив небо. А потому ангелів, а потому звізди на небі, а потому місяць. Але звізди не світили. І наказав Бог ангелам, жеби звізди були світлі. А найстаршому, найбільшому ангелові сказав:

      – На тобі грудку глини, іди на місяць і вержеш (кинеш) її там, бо там ще землі нема. З тої грудки буде земля. А як будеш метати, то скажеш: «Рости і множися на Божу славу». І там будуть церкви, і будуть люде мені пісню співати.

      А він собі подумав, той ангел: «Що, все на Божу славу, а на мою нічого?» І повідає:

      – Рости і множися на мою славу, а не на Божу.

      А з того нічого не було, не виросла на місяці земля.

      Приходить Господь Бог та й питає його:

      – Метав-ис?

      – Метав-им. На мою славу. А воно нічого не виросло.

      Сотворитель світу каже:

      – Все, теперка підемо оба метати. На тобі грудку глини, і я беру грудку глини. Я буду метати, і то буде на мою славу. А ти говори: «На Божу славу».

      А він собі подумав: «Я не вержу. Але не маю де сховати, бо не маю одежі. Вержу собі в рот, під язик», – думає він, і заховав грудку під язиком.

      А Господь метав і говорив:

      – Множися і рости! Де є глина, там най росте.

      І зачала глина рости ангелові в роті. А він, ангел, зачав випльовувати її. І наплював гір по всьому світу… Там, де глина впала, зробилися СКАЧАТЬ