Название: Міфи та легенди українців
Автор: Отсутствует
Издательство: Фолио
Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
isbn: 978-966-03-5461-6, 978-966-03-7167-5
isbn:
– Ну, стій же, Травню, я тобі крилечки вбгаю, – каже Березень.
З того часу між Березнем і Травнем немає ладу: що в Травні зацвіте або зросте раннє, то березневий мороз і вигубить.
Дніпро і Десна
Дніпро і Десна – це брат і сестра – були колись люди. Як виросли вони, батько і мати поблагословили їх у дорогу. Змовились вони вийти ранком і полягали спати. Десна любила спати і проспала ранок, а Дніпро проснувся на зорі, порозвертав гори, порозчищав гирла і зарив степами. Десна проснулась, аж брата немає. Вона пустила ворона вперед і побігла слідком.
Летить ворон і, як тільки нагонить Дніпра, всякий раз і крякне. Що поверне Десна до Дніпрового гирла, то він убік – і подався далі.
Багато разів Десна підвертала до Дніпра, багато разів повертав він убік (тому він такий і кручений). На ворона напав рябець і давай битися. Чи довго бились, чи ні – Дніпро побіг до моря. Як почула Десна від ворона, що Дніпро далеко, прихилилась до брата і злилась з його гирлами.
Тепер вона тече лівою стороною, а Дніпро правою. Де є острови і скелі серед річки, там розходиться Дніпро з Десною. Як ясний день, то видно, де Дніпро, а де Десна: в Дніпрі синя вода, а в Десні мов жовта; Десна тече тихо, Дніпро – прудко. Про Дніпро і Десну є пісня:
Десна Дніпру рідна сестра,
Десна Дніпра спереджала,
Гори, кряжі становила,
Дніпра-брата не спинила;
Ще й ворона посилала,
А в Києві в Дніпр упала…
Жалується Лиман морю,
Що Дніпр узяв свою волю,
Свої гирла прочищає,
Лиман-море засипає…
Птах Кук
Це такий велетенський птах, що як розкриє крила, то вшир на шістнадцять кроків, а пера його завбільшки в дев’ять кроків.
Якось послав був один цар вивідників справдити, чи дійсно є такий птах, і привезли йому перо на сорок п’ядей, а грубе на півтретя ліктя. Не схожий він до жодного птаха, окрім того, що літає. Ніс у нього, як найбільший човен. А ноги має такі, що два дуби з коренями вириває. І має око одне, як цебер завбільшки.
І був то птах, який пожер велетнів. І саме Господь послав його на землю, щоб він винищив велетнів. Велетні намагалися вбити Кука, стріляли в нього із велетенських луків, шпурляли в нього скелями, але птах відбивався від них, як від піщинок.
Кук жив ще до потопу і був першим царем над усіма птахами. Але цар із нього був поганий, бо він жер своїх підданих. Сова заганяла йому птахів у розкритий дзьоб. Кук слухався жінки, і жінка йому нараяла, аби зібрав усіх пташок, повбивав їх і зробив з їхніх кісток гніздо.
Коли ж позліталися усі птахи, то не виявилося крука, і птахи два дні без їжі сиділи та чекали на нього. Врешті третього дня крук прилетів і пояснив, що літав світами, роззираючись, чого більше – гір чи долин.
– І чого ж більше? – поцікавився Кук.
– Долин.
– Брешеш, має бути порівну.
– Долин СКАЧАТЬ