Білий Зуб = White Fang. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ піймати хоч що-небудь, що порушувало б мертву тишу. Його гнітила бездіяльність і передчуття чогось лихого й неминучого.

      Раптом він здригнувся. Щось величезне й безформне майнуло в нього перед очима. То місяць, позривавши зі свого обличчя хмари, кинув тінь від дерева. Заспокоївшись, Білий Зуб тихенько заскавчав, але зразу ж затих, щоб його часом не почуло якесь із навислих над ним страхіть.

      Під тиском нічного холоду в нього над головою лунко затріщало дерево. Білий Зуб злякано завив. Не тямлячи себе від страху, він шалено помчав до табору. Його гнало непереможне бажання знов опинитися під охороною людини. Ніздрі йому лоскотав уже запах диму. У вухах бринів знайомий гомін. Він вибіг з лісу на залиту місяцем галявину, де не було ні мороку, ні тіней. Але очі його не побачили привітного селища. Він зовсім забув, що люди пішли звідти.

      Його скажений біг урвався. Бігти було нікуди. Він понуро побрів по спустошеному табору, обнюхуючи купи сміття та всякий мотлох. Він був би радий, коли б у нього полетів камінь, кинутий розлюченою жінкою; був би щасливий, коли б важка рука Сивого Бобра гнівно опустилася йому на спину; з охотою зустрівся б із самим Ліп-Ліпом і з усією зграєю полохливих гавкунів.

      Він прийшов на те місце, де недавно стояло житло Сивого Бобра, сів на задні лапи і задер до місяця морду. Горло йому болісно стислося, паща розкрилася, і в одчайдушному крикові вилилась уся його самотність і страх, журба за матір'ю, усі минулі боліщі, незгоди й передчуття майбутніх бід і мук. Це було протяжне вовче виття, голосне й жалібне – перше справжнє виття Білого Зуба.

      Світанок розвіяв його страхи, але нагнав ще більшу тугу. Сидячи на голій землі, яка так недавно була густо заселена, він почував себе зовсім самотнім. Недовго думаючи, він завернув у ліс і побігуздовж річки вниз за водою. Він біг цілий день. Ні разу не сів відпочити. Неначе для того й на світ народився, щоб весь час бігти. Його залізне тіло не знало втоми; а коли вона нарешті прийшла, то спадкова безмірна терплячість надала йому свіжих сил і понесла його тіло вперед.

      Там, де річка вливалася в урвисті береги, він обминав їх, видираючись на високі гори. Маленькі річки й потоки, що впадали в Мекензі, перепливав або переходив убрід. Часто йому доводилося бігти по ще тоненькій льодовій корі, він не раз провалювався й боровся за життя з холодною бистриною і весь час шукав стежки людей, які вели б від річки в глиб країни.

      Серед звірів своєї породи Білий Зуб вирізнявся неабияким розвитком, і все ж кругозір його був не такий широкий, щоб охопити й другий берег Мекензі. Він і гадки не мав, що люди могли опинитися по той бік річки. Коли б ця пригода трапилася з ним пізніше, коли він постаршав і набрався досвіду, більше поблукав по світу й ближче познайомився з різними річками й слідами, може, це й спало б йому на думку. Але такої сили розуму він мав дійти тільки згодом.

      Поки що ж він сліпо біг уперед, тримаючись лише одного берега річки.

      Він біг цілу ніч, долаючи в темряві всілякі СКАЧАТЬ