Білий Зуб = White Fang. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як хитро він уміє нападати, вони боялися бігати поодинці. І всі, опріч Ліп-Ліпа, мусили триматися купи, щоб боронитися від свого страшного ворога, якого самі ж собі нажили. Кожне щеня, яке забігало само на берег річки, було засуджене або на смерть, або на такі пекельні муки й страх, що, тікаючи від вовченяти, своїм пронизливим скавчанням підіймало на ноги весь табір.

      Навіть тоді, коли собачата добре збагнули, що мусять битися лише гуртом, Білий Зуб не забував про помсту. Він нападав на кожне з них, заскочивши його на самоті; вони ж ішли в атаку лише цілою зграєю. Угледівши Білого Зуба, вони кидалися за ним навздогін, і рятували його тільки швидкі ноги. Але горе було тому собаці, який випереджав своїх товаришів! Білий Зуб несподівано повертався, наскакував на нього і рвав на шмаття, перш ніж підоспівала вся зграя. Це траплялося частенько, бо розпалені погонею собаки легко забували про обережність, а Білий Зуб – ніколи. Крадькома озираючись назад, він щохвилини був ладен вихором налетіти на занадто запального переслідувача, що вихопився наперед.

      Собачата не можуть не гратися, і вороги Білого Зуба задовольняли цю потребу, перетворюючи війну з ним на цікаву забаву. Гонитва за Білим Зубом стала для них основною грою – грою часто смертельною і завжди серйозною. Але він, упевнений у швидкості своїх ніг, у свою чергу, не зупинявся перед ризиком. У ті дні, коли Білий Зуб марно чекав повернення матері, він не раз заманював зграю до лісу. Там собаки вже втрачали його слід. З галасу й гавкання він завжди знав, де вони, а сам, ледве торкаючись землі своїми оксамитовими лапами, німою тінню скрадався поміж дерев, як це робили його батько й мати. До того ж він міцніше, ніж собаки, був зв'язаний з пущею і краще знав її таємниці й хитрощі. Особливо любив він замести свій слід у воді і, причаївшись у хащі, спокійно слухати несамовитий гавкіт спантеличеної собачні. Проклятий тваринами й людьми, невгамовний, ворогуючи з усіма, він розвивався швидко, але однобічно. Не було нічого, що родило б у ньому доброту й любов. Про це він навіть і гадки не мав. Він знав тільки одне – коритися дужому й гнобити кволого. Сивий Бобер був господар і, безперечно, дужий. Тож Білий Зуб йому корився. Але молодше й менше за нього щеня було кволе, і його треба було знищити. Отже, весь розвиток його пішов у силу. У Білому Зубові розвинулися всі ті якості, які допомагали йому вистояти перед небезпекою, що часто загрожувала смертю. Він був спритніший за всіх собак, напрочуд хитрий і лихий. У його гнучкому сухорлявому тілі з залізними м'язами й жилами було далеко більше гарту, ніжу їхніх тілах; він брав над ними гору лютістю, жорстокістю і розумом. Білий Зуб мусив стати таким, бо інакше він не вижив би в тому ворожому оточенні, де випадково опинився.

      4

      Слідами людей

      Восени, коли дні покоротшали і почав уже дошкуляти мороз, Білому Зубові трапилася нагода втекти на волю. В індіанському таборі вже кілька днів була страшенна метушня. Літня стоянка кінчилася, і все плем'я, складаючи пожитки, ладналося СКАЧАТЬ