Сюньове Сульбакен. Весільний марш. Бйорнстьєрне Бйорнсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відв’язалася і забрела в поле на свіжу оранку! Ото дурна корова! Ще й Марунька за нею… Несила вже того терпіти! Найвища пора виганяти худобу в гори!

      Інґрід чимдуж побігла униз схилом, навіть не попрощалася. Сюньове також підхопилася на рівні ноги.

      – Ти вже йдеш? – запитав Турбйорн.

      – Мені час… – відповіла Сюньове, однак не рушила з місця.

      – Могла б ще трохи побути… – мовив хлопець, не підводячи на неї очей.

      – Іншим разом, – ледь чутно злетіло з її уст.

      – Іншого разу можна ще довго чекати…

      Сюньове глянула на Турбйорна, той також дивився їй просто у вічі. Минуло доволі часу, перш ніж вони знову заговорили.

      – Сідай, – запропонував хлопець трохи ніяково.

      – Ні… – похитала головою Сюньове й далі стояла. Турбйорн відчув, як у ньому здіймається спротив, та раптом вона зробила щось зовсім несподіване: ступила до нього крок, нахилилася, зазирнула йому в очі й запитала, усміхнувшись:

      – Ти сердишся на мене? – В її очах бриніли сльози.

      – Ні, не серджуся, – відповів Турбйорн, почервонівши по самі вуха.

      Він простягнув руку, однак Сюньове того не помітила, бо сльози застилали їй зір. Рука опала.

      – То ти все чула? – спромігся він урешті на слово.

      – Чула, – Сюньове глянула на нього й засміялася, а сльози зацебеніли ще рясніше.

      Турбйорн геть розгубився, не знав, що діяти і що казати.

      – Може, я був надто різким… – зірвалося йому з уст. Але то ще м’яко було сказано. Сюньове відвела очі й повернулася боком.

      – Не тобі судити про те, чого не знаєш, – озвалася вона здушеним голосом, від якого Турбйорнові похололо на серці. Він почувався безпорадним, наче малий хлопчисько, тож бовкнув перше, що спало на думку:

      – Вибач мені, будь ласка.

      Сюньове вибухла нараз плачем. Бачити її ридання було понад його сили, Турбйорн підійшов до дівчини, обійняв за стан, прихилився до її плеча.

      – Чи ти також кохаєш мене, Сюньове?

      – Так, – схлипнула вона.

      – Але щасливою не почуваєшся?

      Сюньове мовчала.

      – Чому не бачу щастя у твоїх очах? – не відступався Турбйорн.

      Дівчина заплакала ще гіркіше, поривалася вирватись з хлопцевих обіймів.

      – Сюньове! – Турбйорн міцніше пригорнув її до себе. Сюньове притулилася до нього ридма ридаючи.

      – Нам треба поговорити, – мовив Турбйорн, допоміг їй сісти у верес і сам сів поруч.

      Дівчина витерла очі, спробувала усміхнутися, але намарно. Турбйорн взяв її за руку й, зазираючи в обличчя, запитав:

      – Чому мені невільно приходити на Сульбакен, кохана?

      Сюньове мовчала.

      – Ти ніколи не просила про це батьків?

      Знову мовчання.

      – Але чому?! – допитувався Турбйорн, притягаючи її за руку ближче СКАЧАТЬ