Джерело. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і зібрав відповідно до своїх унікальних потреб. Апарат мав яскравий, із мозаїчним малюнком чохол, і гість поставив його перед господарями, як телевізор. За мить він, скориставшись пристроєм, зв’язався з ультрасекретним сервером, ввів пароль із сорока семи знаків і став транслювати презентацію.

      – Зараз ви побачите, – сказав Кірш, – чернетку того, чим я збираюся поділитися зі світом приблизно за місяць. Але перед тим, як я це зроблю, мені б хотілося порадитися з кількома найвпливовішими релігійними мислителями світу, щоб побачити, як ці новини сприймуть ті, кого вони вразять найглибше.

      Єпископ гучно позіхнув: він, схоже, скоріше нудився, ніж хвилювався.

      – Багатообіцяльний пролог, пане Кірш. Ви говорите так, наче зібралися похитнути основи світових релігій.

      Кірш обвів оком давню книгозбірню, повну священних текстів. «Воно не похитне основи. Воно їх розіб’є».

      Кірш уважно подивився на тих, хто сидів перед ним. Їм невідомо, що лише за три дні він збирається оприлюднити цю презентацію на захопливому, тонко зрежисованому дійстві. Коли він це зробить, то світ зрозуміє, що вчення всіх релігій мають одну спільність.

      Усі вони докорінно неправильні.

      Розділ 1

      Професор Роберт Ленґдон дивився на дванадцятиметрового собаку, який розташувався на майданчику. Замість шерсті у тварини росли трава й запашні квіти.

      «Я намагаюся тебе полюбити, – думав Ленґдон. – Дуже намагаюся…»

      Ленґдон ще трохи поміркував, дивлячись на цей витвір, і пішов далі підвісним мостом, спустився на широку терасу, що її нерівні сходи мали створити дисонанс до звичного ритму ходи гостя. «Завдання виконане», – подумав Ленґдон після того, як двічі перечепився через несподівану сходинку.

      Унизу Ленґдон різко зупинився перед масивним об’єктом, який постав перед ним.

      «Отепер я вже бачив усе!»

      Перед ним стояла велетенська павучиха «чорна вдова», і її тонкі ноги підтримували тлусте тіло на висоті метрів десять. Під черевом павучихи висіла дротяна яйцева камера, повна скляних куль.

      – Її звати Маман, – сказав хтось.

      Ленґдон опустив погляд і побачив під павуком сухорлявого чоловіка. Він був вбраний у парчевий піджак а-ля Неру і мав майже кумедні закручені вуса в стилі Сальвадора Далі.

      – Моє ім’я Фернандо, – продовжив чоловік. – І я тут, щоб привітати вас у нашому музеї. – Він став роздивлятися численні бейджі, що лежали перед ним на столі. – Чи не могли б ви назватися?

      – Авжеж. Роберт Ленґдон.

      Чоловік швидко поглянув на нього.

      – О, перепрошую! Не впізнав вас, пане!

      «Та я й сам себе не впізнаю… – подумав Ленґдон, який доволі незатишно почувався в білій краватці-метелику, чорному фраку та білому жилеті. – Просто не я, а якийсь невідомий звір». Класичний фрак Ленґдона мав майже тридцять років – він зберігся в професора від часів СКАЧАТЬ