Таємнича пригода в Стайлзі. Аґата Крісті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ схожа. Її обличчя було дуже рум’яне, і вона невпинно позіхала.

      – Бідна Синтія дуже налякалася, – тихо мовила місіс Кавендіш.

      Сама вона – я помітив – була одягнена у свій білий робочий одяг. Напевно, уже було пізніше, ніж я гадав. Я побачив слабкий промінчик денного світла, що пробивався крізь штори на вікні, і годинник на полиці над каміном указував, що вже майже п’ята.

      Мене раптом наполохав придушений крик, що линув від ліжка. Бідолашну жінку скував новий напад болю. Конвульсії були настільки сильні, що здавалися нестерпними. Усі розгубилися. Ми скупчилися навколо неї, не спроможні допомогти чи полегшити страждання. Від останньої конвульсії місіс Інґлторп відірвалася від ліжка, опираючись на голову й на п’яти, неймовірно вигнувши тіло дугою. Мері та Джон безуспішно намагалися дати їй ще бренді. Минули миті. І знову – тіло дивно вигнулося дугою.

      У цей момент доктор Бауерстайн увійшов до кімнати, авторитетно всіх розштовхуючи. На секунду він завмер на місці, дивлячись на постать у ліжку, але в ту ж мить місіс Інґлторп придушено закричала, спрямувавши погляд на доктора:

      – Альфред… Альфред… – і непорушно впала на подушки.

      Поспіхом доктор підійшов до ліжка, схопив її за руки та енергійно почав ними рухати, виконуючи штучне дихання, наскільки мені відомо. Він віддав кілька коротких і різких наказів прислузі. Авторитарним помахом руки відіслав нас усіх до дверей. Ми дивилися на нього із захопленням, хоча в душі всі вже знали, що було занадто пізно і щось удіяти вже неможливо. З виразу його обличчя я розумів, що й у нього самого було мало надії.

      Зрештою він полишив свої спроби, сумно хитаючи головою. І в цю мить ми почули кроки ззовні та доктор Вілкінз, особистий лікар місіс Інґлторп, огрядний метушливий невеличкий чоловік, увірвався всередину.

      Доктор Бауерстайн у кількох словах пояснив, як він проходив повз ворота будинку, коли з них виїхав автомобіль, і як поквапився хутчіш до будинку в той час, коли автомобіль поїхав по доктора Вілкінза. Кволим рухом руки вказав на постать у ліжку.

      – Ду-уже печально. Ду-уже печально, – бурмотів доктор Вілкінз. – Бідолашна мила жінка. Завжди робила забагато… забагато… не слухала моїх порад. Я попереджував її: «Шануйтеся». Але ні… її бажання творити добро було занадто сильним. І природа повстала. При-ро-да по-вста-ла.

      Я помітив, що доктор Бауерстайн пильно дивився на місцевого лікаря, звертаючись до нього.

      – Конвульсії були дуже потужні, докторе Вілкінз. Шкода, що вас не було тут, щоб побачити. Вони були… стовбнякового типу.

      – Ах! – сказав доктор Вілкінз, замислившись.

      – Волів би поговорити з вами наодинці, – мовив доктор Бауерстайн і звернувся до Джона: – Ви не проти?

      – Звичайно, ні.

      Усі вийшли в коридор, залишивши обох лікарів наодинці, я почув, як позаду нас двері замкнулися на ключ.

      Ми повільно спустилися сходами. Я був надзвичайно збуджений. СКАЧАТЬ