Таємнича пригода в Стайлзі. Аґата Крісті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Що вони означали? Що ще вона могла б нам розповісти, якби їй вистачило часу?

      Нарешті ми почули, як лікарі спускаються сходами. Доктор Вілкінз мав вигляд самовдоволений та захоплений і намагався приховати внутрішнє хвилювання зовнішнім спокоєм. Доктор Бауерстайн залишався на задньому плані, його похмуре бородате обличчя лишалося незмінним. Доктор Вілкінз говорив за них обох. Він звернувся до Джона:

      – Містере Кавендіш, прошу вашої згоди на розтин.

      – Це обов’язково? – похмуро запитав Джон. Його обличчя скривилося від болю.

      – Абсолютно, – мовив доктор Бауерстайн.

      – Тобто?

      – Ні доктор Вілкінз, ні я не зможемо надати довідку про смерть, зважаючи на обставини.

      Джон схилив голову.

      – У такому разі в мене немає іншого вибору, ніж погодитися.

      – Дякую, – коротко сказав доктор Вілкінз. – Ми пропонуємо зробити це завтра ввечері… тобто вже сьогодні ввечері. – І він зиркнув на денне світло. – Зважаючи на обставини, навряд чи вдасться уникнути розслідування смерті… Такі формальності є обов’язковими, та прошу вас не хвилюватися.

      Зависла пауза, а потім доктор Бауерстайн вийняв два ключі з кишені та вручив їх Джонові.

      – Це ключі від обох кімнат. Я їх замкнув, і, на мою думку, на цей час краще, щоб вони так і залишалися.

      Після цього лікарі пішли.

      У мене в голові крутилася думка, яку я врешті вирішив висловити. Та відчував, що варто бути обачним у цій справі. Я знав, що Джон боявся будь-якої публічності, він – легкий у спілкуванні оптиміст, який ішов на компроміс при виникненні проблем. Буде важко переконати його в розважливості мого плану. Лоуренс, з іншого боку, менш консервативний та з багатою уявою, був для мене прийнятнішим однодумцем. Безсумнівно, настала мить, коли я мав узяти ініціативу у свої руки.

      – Джоне, – сказав я, – хочу тебе дещо попросити.

      – Що ж?

      – Пам’ятаєш, я згадував про свого друга Пуаро? Бельгійця, що зараз тут перебуває? Він – славетний детектив.

      – Так.

      – Хочу, щоб ти дозволив мені покликати його… розслідувати цю справу.

      – Що… зараз? До розтину?

      – Швидка реакція – це перевага, якщо… якщо були якісь протизаконні дії.

      – Дурниці! – залементував Лоуренс злісно. – На мою думку, це все вигадки Бауерстайна! У Вілкінза й думки такої не було, доки Бауерстайн її йому не підкинув. Але, як і всі професіонали, Бауерстайн має свої химери. Отрута – то його хобі, тож вона йому всюди ввижається.

      Зізнаюся, мене здивувала реакція Лоуренса. Він рідко бував таким різким у будь-чому.

      Джон вагався.

      – Я не поділяю твоєї думки, Лоуренсе, – зрештою промовив він. – Я схиляюся до того, щоб надати Гастінґсу свободу дій, хоча я б, мабуть, трішки зачекав. Навіщо нам непотрібні скандали?

      – Ні, ні, – із запалом сказав я, – вам нічого боятися. Пуаро – сама конфіденційність.

      – Гаразд, роби як знаєш. Залишаю це на СКАЧАТЬ