І прибуде суддя. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хоч і виснажений, ось сумка, перекинута через плече. Ось переді мною затемнений готель. Вулиця, в кінці якої вже почало ледь-ледь сіріти. Усе реально. Нема й жодного страху. Є, правда, щось інше, чому я ніяк не в змозі дібрати назву.

      Я пригадав: «швидка» рушила від готелю не відразу. Невже ті, що в машині, чекали – потраплю я до готелю чи ні? Наче ждали, що я спостерігатиму за ними, як вони від’їжджають і опиняються перед моргом, який насправді був крамницею. Навіщо?

      «Я все одно не відповім на ці запитання», – подумав. І вже хотів знову сідати на лавку, як помітив, що вулицею щось рухається. Ніби біла пляма. Легкий морозець пробіг у мене за плечима. Немов прикипілий до землі, стояв і спостерігав, як пляма наближається. Дуже швидко я зрозумів, що то йде вулицею зодягнена в біле людина. Ще можна було втекти, десь заховатися. «Куди?» – спитав себе я і побачив, що то жінка в короткому білому халаті. Цокають по асфальту підбори. Вона зрима, жива, видно, як метляються на вітрі поли халатика. Очевидно, угледівши мене, вона притишила ходу, а потім рушила далі. Війнув легкий, ледь уловний запах парфумів. «Ти все ж таки страхополох», – подумав я. Думка стосувалася мене самого. Жінка ж, напевне, звідкись вертається, може, від коханого чи з пізньої гулянки, от і все. Дивно тільки, що вона в халаті. Хоча, може, то й сукня?…

      Я провів поглядом легку поставу, котра знову ставала білим метеликом серед ночі. Готовий опуститися на лавку, з несподіванки здригнувся: жінка попрямувала до дверей першої крамниці, спинилася і, судячи з усього, почала відчиняти їх. Відчинила й зникла всередині. Минули хвилина, друга, напевне, й цілих п’ять хвилин, але світло у вікні крамниці не загорілося, проте не зачинилися й двері. Я стояв і не знав, що мені й думати. Якщо це грабіжниця, то як вона так легко відімкнула замок? Але грабіжниця не відчиняла б, якби побачила, що за нею слідкує незнайома людина. А жінка явно мене побачила, бо ж притишила ходу й подивилася у мій бік. Тоді хто вона? Якби це був бар, а не магазин господарчих товарів, я не здивувався б, якби його відчиняли вночі. Тоді хто ж вона, ця жінка в білому?

      Щомиті в мені росло, аж поки не стало непереборним бажання піти до крамниці й поглянути, що там діється. І хоч водночас щось підказувало: цього робити не слід, там – небезпека, та, зрештою, перше бажання переважило. Як не дивно, воно зростало з кожним моїм кроком, доки я не опинився перед дверима. Повагавшись, зайшов усередину. Там за прилавком стояла та сама жінка в білому халаті.

      – Добрий вечір, – привітався я.

      Вона не відповіла. Стояла й незмигно дивилася на мене. Втім, швидше повз мене, кудись за вікно. Скидалася на манекен, білий і через те ще незбагненніший і страшніший. Однак я не почував ні страху, ні чогось іншого. Тільки заціпеніння, що охопило, відколи переступив поріг і побачив цю жінку зблизька. Не знаю, скільки ми так стояли. Я чув, як вона дихає, і недоречно подумав, що привиди навряд чи здатні так дихати. А збагнувши, що я можу думати, зрозумів, що спроможний рухатися і робити все що завгодно.

      Найліпше СКАЧАТЬ