Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю. Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – питали діти. «Добре, що не в Києві ховають, – думав генерал-губернатор, – все ж легше…» Згодом він керуватиме розслідуванням справи про гайдамацькі ножі на могилі Шевченка… А Дніпрова повінь і повінь народна наче з’єдналися в єдиному плині, несучи на собі останки Кобзаря. Хотіли кияни поховати на Щекавиці, особливо студенти, та «Заповіт» і Честахівський зробили своє: везти пароплавом на Чернечу. Жебрак питав, наче не знав:

      – Кого ховають?

      Жандарм з верховин коня відповідав, наче знав:

      – Мужика, да чин на ньому генеральський…

      Та ще й до всього в Христорождественській церкві якась невідома жінка в чорному поклала на труну терновий вінок. З’явилась і щезла. Наче не була. Вінок був. Шукали жінку, не знайшли. Особливо князь Васильчиков наполягав, бо, кажуть, жінка була дуже шляхетна і дуже в чорному. Вінок забрали. Вінок був і всіх колов. Шукали навіть по терновищах. Та скрізь тернина неторкана була…

      Які ж це дворянські діти, студенти університету, везли «мужика»? Варто їх зафіксувати і нам, настільки важлива була ситуація, де наче передавалася естафета подвижництва і служіння справі визволення народу. Діти пануючої верстви, обпалені і наснажені Тарасовим вогнем, вже протягом всього наступного життя не могли випрягтися з того Шевченкового воза. От хоча б кілька імен.

      Студент Михайло Драгоманов – не тільки виступав над труною поета з промовою, не тільки вважав Шевченка «одним із великих поетів правдиво народних» і присвятив пропаганді його творчості своє життя, а й видав згодом у Женеві книжку французькою мовою «Українська література, заборонена російським урядом», яка, як нині доведено, читалася Карлом Марксом. Основоположник наукового комунізму відмітив такі відомі нам слова: «Від молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує». Влучно відмітив.

      Студент Михайло Старицький – таж він, подумав би князь Васильчиков, та він же з найдревнішого князівського роду, з вітки самих Рюриковичів, і він – у цьому мужицькому повозі?! Він скоріше міг би сидіти в моєму генерал-губернаторському кріслі, коли не в щонайвищому, а він… Михайло Старицький, згодом відомий письменник і подвижник культурно-громадської і театральної справи, пронесе свою вірність ідеям Тараса до скону.

      Студент Павло Житецький – згодом відомий філолог і фольклорист, член-кореспондент Петербурзької академії наук, який не уявлятиме свого життя без служіння рідному народові і «наріччю, на якому кращі представники народного духу (Котляревський, Основ’яненко, Шевченко та ін.) висловлювали свої творчі думи».

      Студент Тадей Рильський – згодом відомий громадський і культурний діяч, один з так званих «хлопоманів» і засновників «Київської громади», друг І. Франка, М. Лисенка, М. Короленка, батько незабутнього нашого киянина Максима Тадейовича.

      Студент Петро Косач – згодом його превосходительство дійсний статський радник, людина прогресивного СКАЧАТЬ