Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ типове для нашого часу, коли всюди балакають про гуманність, а прірва між багатими та бідними стала ще глибшою. Справжній родовитий аристократ, мабуть, почав би жбурляти в лакея, що під руку потрапить, почавши з порожніх пляшок і, досить імовірно, скінчивши грішми. Справжній демократ спитав би, якого милого він тут стоїть, як бовдур. Але ці новітні плутократи не могли терпіти біля себе незаможного – ні як раба, ні як товариша. Той факт, що з лакеєм сталося щось дивне, було для них просто нудною і прикрою перешкодою. Бути грубими вони не хотіли, та водночас боялися проявити хоч якусь людяність. Вони бажали одного: щоб усе це швидше скінчилося. Лакей простояв нерухомо кілька секунд, наче остовпівши, раптом обернувся і прожогом кинувся з веранди.

      Незабаром він знову з’явився на веранді або, точніше, в дверях у супроводі іншого лакея, щось шепочучи йому і жестикулюючи з чисто італійською жвавістю. Потім перший лакей знову зник, залишивши в дверях другого, і знову з’явився, вже з третім. Коли і четвертий лакей долучився до цього збіговиська, пан Одлі відчув, що заради такту необхідно порушити мовчання. Через брак належного голові молотка він голосно кашлянув і виголосив:

      – Але ж молодий Мучер чудово працює в Бірмі. Яка нація в світі могла б…

      П’ятий лакей стрілою підлетів до нього і прошепотів на вухо:

      – Даруйте, сер. Важлива справа. Чи може господар побалакати з вами?

      Президент розгублено озирнувся і побачив пана Левера, котрий наближався до нього своєю звичайною пірнаючою ходою. Але обличчя поважного господаря ніхто не назвав би звичайним. Завжди сяюче та мідно-червоне, воно забарвилося болючою жовтизною.

      – Пробачте мені, пане Одлі, – промовив він, задихаючись, – трапилася страшенна неприємність. Скажіть, ваші тарілки прибрали разом із виделками та ножами?

      – Сподіваюся, – дещо роздратовано промовив президент.

      – Ви бачили його? – продовжував господар. – Бачили лакея, який прибрав їх? Упізнали б ви його?

      – Впізнати лакея? – обурено перепитав пан Одлі. – Звісно, ні.

      Пан Левер розпачливо розвів руками.

      – Я не посилав його, – простогнав він. – Не знаю, звідки і навіщо він з’явився. А коли я послав свого лакея прибрати тарілки, він побачив, що їх уже немає.

      Пан Одлі аж надто розгубився як для чоловіка, на котрого може опертися вся імперія. Та й ніхто інший із присутніх не очуняв, за винятком грубуватого полковника Паунда, котрий раптово повернувся до життя. Він піднявся з місця і, вставивши в око монокль, промовив хрипко, немов відвик користуватися своїм голосом:

      – Ви хочете сказати, що хтось украв наше срібне рибне приладдя?

      Господар знову розвів руками, і тієї ж миті всі присутні кинулися до нього.

      – Де лакеї? – низьким глухим голосом заволав полковник. – Вони всі тут?

      – Авжеж, усі, це я помітив, – вигукнув молодий герцог, протискаючись у центр групи. – Завжди СКАЧАТЬ