Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що до причалу підійшов човен із шістьма веслярами. На кормі сидить джентльмен.

      – Човен? – повторив принц. – Джентльмен?

      І він піднявся.

      Раптово в тиші почувся зловісний крик якоїсь птахи в очереті. І тут же – не встиг ніхто і слова сказати – повз три сонячних вікна майнув новий силует і новий профіль, так, як години дві тому повз них промайнув сам принц. Але якщо не брати до уваги той збіг, що в обох носи були орлині, в їхній зовнішності не було ніякої схожості. Замість нового білого циліндра Сарадайна на голові у незнайомця був чорний капелюх застарілого або, можливо, чужоземного фасону. Юне і строге обличчя, гладко поголені щоки, трохи синюшне вольове підборіддя віддалено нагадували молодого Наполеона. Враження це посилювалося якимось ретроградством і дивиною загального вигляду, ніби незнайомець ніколи не замислювався про те, щоб змінити одяг предків. На ньому був старий синій фрак, червоний жилет, що чимось нагадує військовий, а жорсткі білі панталони, які носили на початку царювання королеви Вікторії, виглядали зараз дуже недоречно. Порівняно з цим безглуздим вбранням, немов узятим напрокат із крамниці лахмітника, обличчя його здавалося дивно юним і жахливо щирим.

      – Чорт зна що! – зойкнув принц.

      Швидко одягнувши свій білий циліндр, він подався до дверей і широко відчинив її у залитий сонцем сад.

      Незнайомець і його супутники вишикувалися на галявині, немов невелика армія на театральній сцені. Шестеро веслярів витягли човен на берег і вишикувалися навколо, мало не загрозливо піднявши весла, немов списи. Це були смагляві люди: у декого у вухах сяяли сережки. Один із них, тримаючи в руках великий чорний футляр незвичайної форми, вийшов уперед і виструнчився біля юнака з оливковим обличчям.

      – Ваше прізвище Сарадайн? – спитав юнак.

      Шляхтич недбало кивнув.

      Очі незнайомця, спокійні і карі, як у породистого пса, були зовсім не схожі на бігаючі блискучі очі принца. Але патера Брауна знову охопило хворобливе відчуття, ніби він уже десь бачив таке ж точно обличчя і знову він згадав про нескінченний повтор постатей у дзеркальній залі і пояснив цим такий дивний збіг.

      – Та нехай западеться цей кришталевий палац! – пробурмотів він. – Все в ньому повторюється, немов уві сні!

      – Якщо ви принц Сарадайн, – сказав юнак, – то можу повідомити вам, що моє прізвище – Антонеллі.

      – Антонеллі, – промовив принц повільно. – Я його десь чув.

      – Дозвольте рекомендуватися, – сказав молодий італієць.

      Лівою рукою він чемно зняв капелюха, а правою так сильно вдарив Сарадайна в обличчя, що білий циліндр скотився вниз східцями і одна з синіх ваз захиталася на своїй підставці.

      Ким-ким, але боягузом принц не був: він схопив свого супротивника за горло і мало не повалив його на траву. Але юнак вивільнився з виглядом квапливої чемності, що здавалася в цьому випадку на диво недоречною.

      – Усе правильно, – сказав він, важко дихаючи та невпевнено СКАЧАТЬ