Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ типу був його супутник – верткий фертик із чорним, ніби лакованим волоссям і з моноклем на широкій чорній шворці – Бернард Блейк, адвокат старого Мертона, запрошений компаньйонами на ділову нараду.

      Четверо чоловіків, із котрих двійко шанобливо наближалися до святая святих, а двоє інших настільки ж шанобливо звідти віддалялися, зустрівшись посеред кімнати, вступили між собою в нетривалу чемну балачку. А за всіма цими діями і маніпуляціями з глибини напівтемного передпокою, який освітлювало тільки внутрішнє вікно, спостерігав кремезний чолов’яга з обличчям негроїда і широчезними плечима. Таких, як він, жартівники-американці називають злими дядьками, друзі називають охоронцями, а вороги – найманими вбивцями.

      Він сидів не рухаючись біля дверей кабінету і навіть бровою не повів при їхній появі. Зате Вейн, побачивши його, наполохався.

      – А хіба господар там сам-один? – спитав він.

      – Заспокойся, Пітере, – з усмішкою відказав Крейк. – З ним його секретар Вілтон. Сподіваюся, цього цілком достатньо. Вілтон вартий двадцяти охоронців. Він такий пильний, що, мабуть, ніколи й не спить. Дуже сумлінний чолов’яга, до того ж швидкий і безшумний, як індіанець.

      – Ну, в цьому ви петраєте, – погодився племінник. – Пам’ятаю, ще в дитинстві, коли я захоплювався книгами про індіанців, ви навчали мене різним прийомам червоношкірих. Правда, в цих моїх книгах індіанцям завжди доводилося кепсько.

      – Зате в житті – не завжди, – зауважив старий солдат.

      – Справді? – доброзичливо поцікавився пан Блейк. – Хіба вони могли протистояти нашій вогнепальній зброї?

      – Я бачив, як один індіанець, озброєний тільки маленьким ножем і в якого цілилися з сотні рушниць, убив білого, що стояв на мурі, – зазначив Крейк.

      – Убив ножем? Але як? – здивувався Блейк.

      – Він його кинув, – пояснив Крейк. – Метнув перш, ніж у нього встигли вистрелити. Якийсь новий, незнайомий мені прийом.

      – Сподіваюся, ви з ним так і не ознайомилися, – реготнув племінник Крейка.

      – Мені здається, – задумливо промовив патер Браун, – з цієї історії можна мати зиск.

      Поки вони так патякали, зі суміжної кімнати вийшов і спинився трохи віддалік пан Вілтон, секретар Мертона, блідий чоловік зі світлим волоссям, квадратним підборіддям і незмигними собачими очиськами. В ньому і справді було щось від сторожового пса.

      Він виголосив одну лише фразу: «Пан Мертон прийме вас через десять хвилин», але всі тут же почали розходитися. Старий Крейк сказав, що йому вже час, племінник вийшов разом із ним і правником, і Браун на кілька хвилин залишився наодинці з секретарем, оскільки навряд чи можна було вважати людською або хоча б живою істотою здорованя-негра, котрий, обернувшись до них спиною, нерухомо сидів, втупивши погляд у двері кабінету господаря.

      – Обережність не завадить, – зауважив секретар. – Ви, мабуть, уже чули про Деніела СКАЧАТЬ