Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown - Гілберт Кіт Честертон страница 9

СКАЧАТЬ Зустрівши лікаря та його друзів із вишуканою ввічливістю, старе опудало підвело їх до того місця, де нерухомо сиділи двоє в чорному. Один, на думку Пейна, якнайкраще відповідав похмурій давнині замку, хоча б через те, що це був католицький священик. Він з’явився, немов зі сховку, в якому ховалися в старі темні часи переслідувані католики. Пейн жваво уявив собі, як той бурмоче молитви, перебирає вервечку, служить месу або робить ще щось лиховісне в цій похмурій оселі. Зараз священик, мабуть, намагався дати релігійну розраду своїй молодій співрозмовниці, але навряд чи зумів її втішити або хоча б підбадьорити. В іншому слуга Божий нічим не привертав до себе увагу: обличчя в нього було просте та маловиразне. Зате обличчя його співбесідниці ніяк не можна було назвати ні простим, ні маловиразним. У темному обрамленні одягу, волосся та крісла воно вражало жахливою блідістю і до болю живою красою. Пейн не відриваючись довго дивився на нього. Ще багато разів у житті судилося йому дивитися і не надивитися на це обличчя.

      Вуд радісно привітався зі своїми друзями і після кількох чемних фраз перейшов до головної мети свого візиту – огляду галереї родинних портретів. Він попросив вибачення за те, що дозволив собі з’явитися в настільки врочистий для сім’ї день. Утім, було ясно, що приходу гостей втішилися. Тому медик без подальших церемоній відпровадив Пейна через велику вітальню в бібліотеку, де висів той портрет, який він хотів показати не просто як картину, але й як своєрідну загадку. Маленький священик почимчикував слідом за ними – він, мабуть, тямив не тільки в старих молитвах, але і в старих картинах також.

      – Пишаюся, що відкопав портрет, – сказав Вуд. – Гадаю, що це Гольбейн.[7] А якщо ні, тоді за часів Гольбейна жив інший художник, не менш талановитий.

      Портрет, виконаний у жорсткій, але в щирій і сильній манері того часу, зображував чоловіка, зодягненого в чорні шати, оздоблені хутром і золотом. У нього було важке, повне, бліде обличчя, а очі – гострі та проникливі.

      – Шкода, що мистецтво не зупинилося, діставшись до цього ступеня! – вигукнув Вуд. – Навіщо йому було розвиватися далі? Хіба не бачите, що цей портрет реалістичний якраз у міру? Саме тому він і здається таким живим. Погляньте на обличчя – як воно виділяється на темному, такому непевному тлі! А очі! Очі, мабуть, ще жвавіші, ніж обличчя. Присягаюся ранами Божими, вони навіть занадто живі. Розумні, пронизливі, немов дивляться на вас крізь прорізи великої блідої маски.

      – Однак скутість відчувається в усій фігурі, – сказав Пейн. – Наприкінці середньовіччя малярі, принаймні на півночі, ще не могли цілком впоратися з анатомією. Зверніть увагу на ногу – пропорції тут явно порушені.

      – Я в цьому не впевнений, – спокійно заперечив Вуд. – Майстри, котрі працювали в ті часи, коли реалізм тільки починався і ним ще не стали зловживати, писали набагато реалістичніше, ніж ми гадаємо зараз. Вони передавали точно ті деталі, які ми тепер сприймаємо як умовність. СКАЧАТЬ



<p>7</p>

Ганс Гольбейн-молодший (1497–1543) – німецький живописець і графік.