Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ уздовж будинку до дверей. Але в темряві був хтось іще. Гості зітхнули з полегшенням, коли звідти виступила пані Квінтон. Її бліде широке обличчя під пишним золотом волосся дивилося строго, але голос був привітним.

      – Вітаю, лікарю, – промовила вона.

      – Добрий вечір, пані Квінтон, – тепло відгукнувся маленький чоловічок, – я якраз іду до вашого чоловіка зі снодійним.

      – Мені здається, що вже час, – голосно підтвердила жінка й, усміхнувшись усім трьом, хутко зайшла в будинок.

      – Напружена, як струна, – зауважив священик. – Вона з тих, хто двадцять років несе свій хрест, щоб на двадцять першому, збунтувавшись, вчинити щось жахливе.

      Герріс уперше окинув священика зацікавленим поглядом:

      – Ви вивчали медицину?

      – Ні, але, лікуючи душу, треба знати і тіло, адже й лікарям необхідно розуміти не тільки тіло.

      – Мабуть. Піду дам Квінтону ліки, – сказав медик.

      Вони обійшли будинок і піднялися на ґанок. У дверях їм утретє трапився на очі чоловік у хітоні. Він ішов прямо на них, гейби тільки-но вийшов із кімнати, чого бути не могло – кабінет же був зачинений. Ні патер Браун, ні Фламбо не висловили вголос свого здивування, а лікар був не з тих, хто виснажує розум безплідними здогадами. Пропустивши вперед всюдисущого індуса, він поспішив у хол. Тут погляд медика впав на напівзабутого ним Аткінсона, котрий щось бурмотів собі під ніс, тиняючись із кутка в куток і тикаючи в повітря вузлуватою бамбуковою паличкою. Обличчям Герріса пробігла гримаса огиди, що негайно змінилася виразом крайньої рішучості. Він швидко зашепотів своїм супутникам:

      – Доведеться знову замкнути, інакше цей пацюк пролізе всередину. Повернуся через хвилину.

      І він миттю відчинив і знову замкнув двері, встигнувши водночас відбити недолугу атаку Аткінсона, після чого той розпачливо впав у крісло. Фламбо задивився на перську мініатюру, що прикрашала стіну, священик задумливо втупився у двері, які відчинилися рівно через чотири хвилини. Цього разу Аткінсон був напоготові. Він кинувся вперед, вчепився в ручку і закричав з усієї моці:

      – Це я, Квінтоне! Я прийшов за…

      Здалеку, перемагаючи чи то сміх, чи позіхання, ясним голосом відгукнувся Квінтон:

      – Знаю, знаю, навіщо ви прийшли. Беріть і йдіть. Я зайнятий піснею про павичів.

      І півсоверена, перелетівши простір, опинився в руці гуль-тяя, котрий рвонувся вперед і виявив неабияку спритність.

      – Ну, цей свого домігся, – вигукнув лікар і, люто клацнувши ключем, пройшов у сад.

      – Бідолаха Квінтон нарешті трохи відпочине, – сказав Герріс патерові Брауну. – Двері замкнені, і годину, а то й дві його не турбуватимуть.

      – Голос у нього досить бадьорий, – священик обвів очима сад.

      Неподалік бовваніла химерна постать Аткінсона, котрий грався монетою в кишені. А в глибині саду, серед лілових сутінків, виднілася пряма, як стріла, спина індуса, котрий сидів на зеленому пагорбі, обернувшись обличчям СКАЧАТЬ