Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сім поколінь. При королеві Ґеорґові ще один Дарнуей наклав на себе руки і залишив для дружини отруту в келиху з вином. Обидва самогубства сталися ввечері о сьомій годині. Звідси, далебі, слід зробити висновок, що цей чортяка справді відроджується в кожному сьомому поколінні й, як свідчать вірші, завдає чимало клопоту тій, котра необдумано зважилася вийти за нього заміж.

      – Гм, мабуть, не дуже добре має почуватися черговий сьомий спадкоємець, – додав Пейн.

      Голос Вуда стишився:

      – Той, хто сьогодні приїжджає, – якраз сьомий.

      Гаррі Пейн зробив різкий рух, ніби намагаючись скинути з плечей якийсь тягар.

      – Про що ми торочимо? Що за маячня? – гукнув він. – Ми освічені люди і живемо, наскільки мені відомо, в освіченому столітті! До того, як я потрапив сюди і надихався цим клятим вогким повітрям, ніколи б не повірив, що зможу всерйоз балакати про такі речі.

      – Маєте рацію, – погодився Вуд. – Коли поживеш в цьому підземному замку, багато починаєш бачити в іншому світлі! Мені довелося добряче попітніти над картиною, поки я її реставрував, і, знаєте, вона стала якось дивно діяти на мене. Особа на полотні іноді здається мені живішою, ніж мертвотні обличчя тутешніх мешканців. Вона, немов талісман чи магніт, повеліває стихіями, викликає події та долі. Ви, певна річ, скажете, що це гра уяви?

      – Що це за гамір? – раптом спохопився Пейн.

      Вони прислухалися, але не почули нічого, крім віддаленого глухого ревіння моря. Потім їм стало здаватися, що крізь цей гуркіт лунає голос, спочатку приглушений, а потім усе виразніший. За мить вони вже були впевнені, що хтось кричав близько біля замку.

      Пейн нагнувся і визирнув у низьке овальне віконце, те саме, з якого не було видно нічого, крім віддзеркаленого у воді неба і смужки берега. Але тепер перевернуте зображення якось змінилося. Від навислої тіні берега йшли ще дві темні тіні – відображення ніг людини, котра стояла високо на березі. Крізь вузький віконний отвір виднілися тільки ці ноги, чорніючи на блідому, мертвому тлі вечірнього неба. Голови не було видно – вона немов ховалася в хмарах, і голос від цього здавався ще страшнішим. Чоловік кричав, а що кричав, не можна було ні розчути як слід, ні збагнути.

      Пейн, змінившись в обличчі, пильно вдивлявся в сутінки й якимось не своїм голосом сказав:

      – Як дивно він стоїть!

      – Ні, ні! – поспішно прошепотів Вуд. – У дзеркалі все виглядає дуже дивно. Це просто брижі на воді, а вам привиджується.

      – Що привиджується? – різко спитав священик.

      – Що він кульгає на ліву ногу.

      Пейн із самого початку сприйняв овальне вікно, як якесь чарівне свічадо, і тепер йому здалося, що бачить у ньому таємничі образи долі. Крім силуета, у воді окреслювалося ще щось незрозуміле: три тонкі довгі лінії на блідому тлі неба, немов поруч із незнайомцем стояло триноге чудовисько – гігантський павук чи якась птаха. Потім цей образ змінився іншим, реальнішим, Пейн подумав про триногу язичницького жертовника. СКАЧАТЬ