Край битого шляху. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ професором? Ха-ха-ха! Ну, на таке тільки ти здатний. Ти фанатик, слово честі. Тож розповідай, це дуже цікаво. – Владек запалив цигарку.

      Кривда не квапився оповідати. Він, здавалося, й не чув Владекових слів. Задумані очі втомлено ковзали по невеликій кімнаті. Не дивлячись на Владека, Антін зайшов до кабінету професора, сів у м’який фотель напроти стола. Владек ішов за ним.

      Все так, як було тоді, коли Антін складав магістерські екзамени. Лише один новий предмет з’явився – асистент Кузьмінський. Кривда зупинив на ньому погляд.

      – Ти про щось питав?

      – Розуміється, я чекаю від тебе цікавих новин.

      Антін підвівся. Він глянув на елегантного Владека, що стояв поряд з вичікувальною усмішкою на вустах, і в Антона пропало бажання розповідати.

      – Ти ще не женишся, Владку?

      Запитання було несподіваним і, на думку Владека, нетактовним.

      – Ти залишився таким дивакуватим, Антосю, як і був. Хіба про це зараз мова? Ну, сідай, чого став?

      Антін почав розповідати про свою подорож у Сілезію.

      – Я думав там знайти якусь підтримку в учених колах. Нема нічого. Нема навіть учених кіл. У тих нещасних бібліотеках Освєнціма і Катовиць сидять шваби або польські перевертні. Їм усе байдуже. Ба що більше, їм не байдуже. Вся польська література під прилавком, а на виставках рекламуються фашистські брошурки. Не тільки вугілля експортують до Німеччини, а й честь польського народу. А в селах темнота. За два місяці перебування я обійшов десятки сіл, а шкіл – на пальцях перелічиш. Стільки, як у Галичині українських. Або й ще гірше!

      Худі Антонові щоки ще більше позападали від хвилювання. В очах палахкотів гарячковий вогник. Чорний чуб уперто спадав на очі. Владек спокійно слухав. Креслив скріпкою якийсь трикутник на різьбленому прес-пап’є. Потім тихо ахнув і почав поспішно затирати його нігтем.

      – Отже, повна германізація, – вставив.

      – Я бачу, що ти слухаєш і нічогісінько не розумієш. Не повна, хто сказав, що повна? Але до того йде, і мовчати не можна!

      Антін термосив товариша за руку, за плече, то знову відходив, поправляючи непокірне волосся.

      – Послухай, Владеку, ми з тобою говорили колись про полонізацію українців. Ця справа тобі чужа. Але ж бачиш, тій самій владі, яка полонізує українців, зовсім байдужа доля власної нації. Задумайся: чому? Чому твому батькові не чужий був я, українець, а Костельніцькому, наприклад, зовсім чужі сілезькі селяни-поляки? Хіба не ясно тобі, що санаційному урядові немає ніякого діла, крім зиску, до тих, хто трудиться, незалежно від того, якої вони нації?

      – Чого ти хочеш, Антосю? Ти говориш, немов читаєш комуністичну прокламацію. Знаєш… це мене починає лякати.

      – Не бійся, я не комуніст. Але вони мають цілковиту рацію. Я не збираюся піднімати революцію. Можна знайти інші шляхи боротьби. Ми люди науки. Ми могли б наукову діяльність спрямувати проти таких ганебних явищ. Слухай, ти ж поляк, патріот. Мені здається, що коли б ти зрозумів трагедію національної загибелі поляків, тебе діткнуло СКАЧАТЬ