Поміж двох орлів. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – На сьогодні вистачить, – сказав монах. – Мені, старому, більше не можна. А другу рибину з’їм завтра. Тому можеш не трудити ноги.

      – Та чого там, я принесу… – повторив Тарас. – Мені не важко…

      Він заглибився у читання, ворушачи губами, як звичайно роблять ті, хто ще не твердо читають. Монах не став заважати хлопцеві, а зібрав риб’ячі кістки у купку, щоб потім нагодувати бездомного кота. Цей приблуда скрашував самотню старість монаха, причому відвідини Тараса і кота ніколи не збігалися. Амвросій підозрював, що вони якось все-таки зустрілися, і ця зустріч для кота принаймні лишалася пам’ятною.

      – І що далі? – запитав Тарас, дочитавши до кінця.

      – Попрошу брата Порфирія, щоб він у себе в Крехові переплів усе в книгу.

      – Це було б добре, – згодився хлопець. – Але як це зробити, адже звідтам вже рік нікого не було.

      – Дасть Бог, хтось навідається, – відповів старий. – Скажи краще, що у світі робиться. А то я нічого не знаю.

      – Кажуть, до Жовкви повертається польний гетьман.

      – Польний? – перепитав монах. – А коли він став польним?

      – Та вже давно. Не знаю точно.

      Станіслав Жолкевський[1] вперше з’явився у Винниках одразу ж після останньої татарської навали. Нелюбимий королем Сигізмундом, він, тим не менше, підтримував останнього завжди, і після того, як 1596 року розбив повстанців Северина Наливайка, отримав привілей побудувати власне місто і назвати своїм іменем. Вибір впав на село Винники, що розкинулося на лівому березі мальовничої річки Стрвини неподалік родинного маєтку гетьмана у Туринці. Облюбувавши високий правий берег, Жолкевський заклав замок.

      З’являючись епізодично у Жовкві, власник міста все ж постійно контролював будівництво, запросивши для цього з Італії відомого архітектора Паоло де Дукато Клеменсі.[2] Схиблений на Леонардо да Вінчі, Павло Щасливий (так стали називати італійця, замінивши ім’я, що важко вимовлялося, а ще важче запам’ятовувалося) переконав Жолкевського побудувати місто. Бажаючи вразити, а то й досадити численним недоброзичливцям, Станіслав Жолкевський згодився. Тепер архітектору вже ніщо не заважало працювати так, як йому хотілося. Мало того, що прискореними темпами будувався замок-резиденція Жолкевських, одночасно зводилася оборонна стіна, окреслюючи цим межі майбутнього міста.

      Коли ж у 1603 році король надав Жовкві німецьке право, сюди перебралася дружина Реґіна з синами. Цим же указом місту дозволили проводити чотири ярмарки. Завтра якраз відкривається другий у цьому році, станіславський.

      – Завтра ярмарок, – нагадав Амвросій. – Підеш?

      – Звичайно, – відповів Тарас. – Ще до вечора наловлю риби, мати напече. Буде що продавати.

      – А Мошко відпустить?

      Тарас насупився. Згадка про управителя села завжди псувала йому настрій. Ще 1560 року тодішній власник Винників і СКАЧАТЬ