Король болю. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

      – Усі чекають ще на когось?

      – Так.

      – На кого?

      – Цього ти не дізнаєшся.

      – Чому?

      – Бо негайно підеш звідси, доки тебе не впіймав хтось інший.

      Я важко зітхнула, але все розуміла. Мені й так пощастило. Вже збиралася повернутись тим же шляхом, яким сюди прийшла, коли ж із зали почулися чиїсь швидкі й гучні кроки, а голоси монархів миттю затихли. Я визирнула знову зі свого потаємного місця і побачила, як посеред зали стояв чоловік у багатому венеційському одязі. Я добре розгледіла на ньому гранатово-червоний джуббоне,[17] розшитий золотими нитками, короткий плащ на плечах і гарний пояс, на якому висіла довга веценійська скьявона.[18] Незнайомець майже одразу повернувся до мене боком, тому розгледіти його обличчя мені не вдалося. Невдовзі чоловік заговорив, і я одразу зрозуміла, що насправді він не венецієць. Акцент незнайомець мав різкий та неприємний, з яким тут говорять хіба що купці з півночі.

      – Вітаю вас, владці Європи, – сказав він, – ніколи ще, либонь, світ не бачив стількох владних мужів в одній залі… Зібрав я вас, аби висловити занепокоєння останніми війнами, які ви ведете між собою. Через це я не отримую всього, що належить мені…

      – Ходімо, – прошепотів Свенсон і рішуче взяв мене за руку.

      – Хто це такий? – здивовано запитала я. – Що за король королів?…

      – Не твоє діло, – різко відповів норман і потягнув мене геть від дверей.

      Ми йшли тим самим потаємним ходом, яким я дісталась сюди, і відчувалось, що Свенсон чомусь нервується. Він до болю стиснув мою руку, і я побоювалась, аби цей здоровань випадково її не зламав. Раптом він зупинився. Попереду нас виросли двоє чоловіків у сірому одязі з шаблями наголо.

      – Хто такі? – загрозливо запитав один із них.

      – Піддані Його Величності Короля Польського, – відповів норман.

      – І ця маленька курвочка також?

      Я зціпила зуби, щоб не відповісти їм, як слід.

      – І вона також, – твердо відповів Свенсон.

      Запанувала мовчанка, під час якої чоловіки підозріло дивилися один на одного. Ті двоє врешті відступили, але, як на мене, швидше тому, що побоялися цього вікінга, аніж повірили йому.

      Ми вийшли назовні. Перед нами височіла темна базиліка Святого Марка, над якою підіймався повний яскравий місяць. Через вітер, що долинав з моря, було трохи прохолодно.

      – Ті двоє – справжні зарізяки, – сказала я, – хто вони?

      – Охоронці того… вельможі, – відповів Свенсон.

      – Короля королів?

      – Так. А тепер тікай звідси чимдуж…

      Софія урвала свою розповідь, примружившись від липневого сонця, що сходило все вище.

      – Кажеш, були одягнені в сіру одіж? – перепитав Христоф.

      – Так, – відповіла жінка, – в такі самі строї, як і ті, з якими ти бився учора.

      – І які убили спершу волоцюг, потім трьох СКАЧАТЬ