Темна синя вода. Ручай. Радій Радутний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – А що главком? – запитав я, щоб урвати нарешті гнітючу паузу. Що главком? Скоріш за все, радісно отримав нову посаду на новій Батьківщині, якусь медальку, село або містечко «на прокорм» і до самої старості внуків няньчив та кріпосних дівок по сідничках ляскав.

      Помилився.

      – А що главком? – знизав плечима Ігор. – Главкома запроторили у монастир. Не просто у монастир, а замурували камеру й їжу просовували крізь віконечко.

      – Так, а… – я покосився на Галю. – А як же, гм, зворотний процес?

      – А ніяк. Під себе.

      – Так воно ж нікуди не дінеться!

      – Так воно й не дівалось. Коли, нарешті, його звідти витягли, там вже був басейн, а не камера (тьху, чорт, келія).

      Я аж здригнувся, уявивши. Пару разів бачив на колгоспних фермах, як гнили ноги у корів, що стояли по коліно в лайні. Жахливе видовище, й запашок відповідний. Довго так не живуть.

      – І довго він там просидів?

      Я гадав, відповідь буде: рік або два, та Ігор мене не те що здивував, а взагалі ошелешив:

      – Сімнадцять років.

      – А… – я ковтнув слину. – А потім помер?

      – Ні, не помер. Потім перевели до іншої камери. Там він просидів років вісім чи десять. Потім амністували, але він волі уже не хотів, так і лишився в монастирі. І от лише тоді помер.

      У голові раптом спливло прізвище.

      – Та це ж Калнишевський! – мало не вигукнув я. – Гетьман Калнишевський!

      – Який ти здогадливий… – не минув нагоди шпигнути Ігор.

      Галя тихенько верескнула й зіскочила на рівні. За мить Ігор теж опинився поруч, ще за мить відірвався і я, але тривога виявилася марною – просто щось шелеснуло під ногами.

      – Якась комашка, – винуватим тоном промовила дівчина, знову сідаючи. – Продовжуй, Ігорю, ти так цікаво розповідаєш…

      Задоволений Ігор засяяв, аж на галявині світліше стало, а я раптом допер, що ніяка комашка під ногами не бігала, а просто мудра Галина злякалася, що ми посваримось, і загасила сварку в зародку.

      Я-то знав, що через обмін компліментами не посваримось, але ж Галя не знала.

      – А що продовжувати, – Ігор махнув рукою. – Ця історія вже скінчилась, починаємо іншу. Двадцять років тому в Польщі помер король. Король, щоб ви знали, була у Польщі посада виборна. Цебто, е-е-е… це я за звичкою кажу, що була, а зараз вона ще є. Але скоро не буде. Так от. Почали вибирати нового короля.

      – З кількох кандидатів? – посміхнувся я, уявивши виборчі перегони, агіткампанії, праймеріз на якій-небудь базарній площі і таке інше.

      Помилився.

      – З одного, – спокійно уточнив Ігор. – Як в одній моїй знайомій країні, в якій дехто з нас народився.

      У СРСР дехто з нас не лише народився, але й встиг побувати на виборах з одного кандидата, так що я прикусив язика. Повибирати, правда, не встиг, малим був, але загальне враження склав.

      – Так СКАЧАТЬ