Саламандра (збірник). Стефан Грабинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ станції, у старому вагоні, що давно вийшов з ладу, зійшлося, як завжди, на балачку кілька вільних від служби залізничників. Було три начальники потягів, старший контролер Чепень і заступник начальника станції Гашиць.

      Позаяк жовтнева ніч досить холодна, то розпалили залізну грубку з трубою, виведеною в отвір даху. Цією вдалою ідеєю товариство завдячувало кмітливості начальника станції Сьвіти, який сам поставив уже поїдений іржею нагрівач, що викинули з якоїсь чекальні, і чудово пристосував його до нових умов. Чотири дерев’яні, обтягнені подертою цератою лавки і садовий стіл з трьома ногами та широкою, наче щит, стільницею доповнювали інтер’єр вагона. На гаку під стелею був підвішений ліхтар, який тьмяно освітлював обличчя присутніх.

      Так виглядав «залізничний клуб» працівників станції. Затишний притулок для бездомних кавалєрів, тиха, відлюдна пристань для незайнятих службою кондукторів.

      Тут у вільну хвилю збиралися після рейсу втомлені залізничники, аби відпочити та погомоніти з колегами. Тут у диму кондукторських люльок, у чаді тютюну і цигарок було розказано безліч оповідок та анекдотів, снувалася нитка залізничної долі.

      І нині збіговисько було гамірне й жваве. Щойно Чепень розповів цікавий епізод із власного життя і зумів так прикувати увагу слухачів, що забули вони розпалити дотліваючи люльки і тепер тримали їх у зубах, згаслі й холодні.

      У вагоні залягла тиша. Через зволожене краплями дощу вікно було видно мокрі дахи вагонів, лисніючі під світлом прожекторів, мов сталеві панцирі. Час від часу миготів ліхтар будиночка, блимав голубий сигнал локомотива, час від часу розрізав темряву зелений відблиск стрілки, грав червоний вогник дрезини. Здаля, з-поза чорної стіни дрімотливих вагонів долинав приглушений гамір пасажирської станції.

      У проміжку між вагонами виднілися паралельні смужки колії. На неї поволі в’їжджав спорожнілий потяг; втомлені щоденною гонитвою поршні паротяга працювали спроквола, мляво обертаючи колеса.

      Нарешті паротяг спинився. А з-під грудей машини виповзли клуби пари й огорнули її череватий корпус. Промені ліхтарів на чолі велетня почали вигинатися веселковою гамою і золотистими обручами осяяли скупчення пари.

      На мить створилася оптична ілюзія: локомотив, а разом із ним вагони, піднеслися над хмарами пари і залишалися деякий час завішені у повітрі.

      Через пару секунд потяг повернувся на рівень рейок, щоби відтак зануритися у задуму нічного спочинку.

      – Прегарна омана, – зауважив Сьвіта, який весь час дивився у вікно. – Бачили, панове, цей уявний злет машини?

      – Звичайно, – підтвердило кілька голосів.

      – Нагадало це мені залізничну легенду, почуту багато років тому.

      – Розкажіть її, Сьвіто, просимо! – заохотив його Гашиць.

      – Просимо, просимо!

      – Авжеж – історія недовга; можна її викласти кількома словами. Відома між залізничниками, як оповідання про зниклий потяг.

      – Як зниклий? Випарувався він, чи як?

      – Ну, ні. Зник – СКАЧАТЬ