Пекло на землі. Віталій Юрченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      І здебільша, нікого зі свідків обвинуваченого не викликають.

      Складніше ведеться слідство, коли судять групу, не знаючи, хто з них «найбільший контрреволюціонер». «Допитують» в першу чергу сільський актив, інакше кажучи, диктують і записують потрібні їм фрази, а ті підписуються. Далі йде обплутування та бичування арештованих.

      Разячі факти крутійства та підлости знала наша камера. На допитах «радили» «признатись», водячи наганом попід ніс; прикладом у груди відбирали підписи, що він дійсно був у банді; обіцяли випустити, як видасть всіх учасників наскоку; садили в підвал, щоб «нагадав», «обдумався»; по декілька разів вночі брали до «канцелярії», возили до ГПУ на чекістські «експерименти» слідчих метод.

      Тут кидають в’язня до темної, як ніч, казні, яка одним духом своїм елєктризує жахами всі атоми людського тіла. За кілька хвилин приходить чекіст і, кремсаючи перед лицем в’язня курком нагана, «просить» розповісти, «всьо подробно».

      Коли арештовний вдасться твердішою на нерви людиною, чекіст піднесено-впевненим голосом відрубує, що «жівим отсюда не випущу». В підтвердження своїх слів, та щоб в’язень «розв’язав язика», пускає в чорний морок кімнати кулю.

      Мало хто з іспитуваних міг мовчати, чи «нічого не знати». Майже кожному доводилось признатися, як було про що, чи немилосердно брехати, роблячи з нікчемної мухи величезного слона…

      – Вот відітє, – закінчував у темноті зраділий слідчий, – пойдьомте в комнату. Я же знал, что Кіріл Паламарчук, імєя вінтовку, собірался убіть председателя КНС (комітету незалежних селян) Шубенка.

      – Вибачайте, товаришу слідчий, я троха не так казав. Голова Комнезаму Шубенко підійшов з рушницею до Кирилової хати й націлювався стріляти через вікно (вони посварилися за жінку), але надійшли хлопці (я тоді парубкував), і Шубенко скочив за тин…

      – Как? апять врьош?!

      – Та, Боже ж мій! Як же я можу брехати, коли воно іменно так було. Спитайте всіх хлопців…

      – У, дурной, упрямий мужік. Пашол вон, – закінчує розлютований слідчий.

      Але по трьох ночах катання на «чорному вороні» до ГПУ та з ГПУ мусів Ілько Жарук розписатися, що дійсно бачив, як «дядько Гарасим (з 13 камери заможний літній селянин, що ледве коли і в руках мав рушницю) ввечері відкопали в городі рушницю й принесли її до Кирила Паламарчука – мого сусіди, а цей пішов з нею на подвір’я Шубенка».

      Обрадуваний слідчий похвалив Ілька за мужество й обіцяв пустити додому (про це він мені, як сусід по нарах, сам признався).

      У кінці процесу цієї «групи» всі дивувались, що трьом дали «вишку» (кара на смерть – між ними й Паламарчук), останнім чотирьом від 8 до 10 років Соловок, а Ількові дали тільки 5 літ, хоч відомо було, що він перекинув у болото бричку з райжінорганізатором (уповноважену для роботи серед жінок).

      Згадується в процесах частенько прокуратор «по надзору»[42] за дєламі ГПУ. Йому треба оскаржити[43], в разі неправдиво ведеться слідство, «вимагають» неправдивих доказів, не викликають «всіх» свідків і т. ін.

      Але СКАЧАТЬ