Пекло на землі. Віталій Юрченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ну, ето ми увідім! – процідив чекіст і став швидко переглядати та відкидати вбік книжки, перекинув постіль, перерив у шафі, став глядіти за портретами; одного з них скинув і розбив досить цінну скляну оправу.

      По двох годинах «роботи» в кватирі став рейвах цілковитий. Жадібним «ловцям» нічого особливого не вдалось «сцапать». Написали акт, забрали скриньку з паперами, 200 карб. грошей, кілька книжок і наказали мені йти з ними.

      Вийшов я спокійний. Хотів заговорити, але агенти йшли понуро мовчки.

      Коло 4 години вартовий ГПУ провів мене до арештантської казні. Надзвичайно підбадьорився я, побачивши перед собою зігнуту на стільці постать засмученого завідувача школи Гавриленка.

      Він теж зрадів. Стали розгадувати, що воно означає, і очікували ще когось з нашого кола, але їх приводили на другий, третій дні.

      Наше товариство в низенькій кімнатці складалося з 21 душ: 8 «шкідників» з фінансового відділу, що своїм «антиклясовим» правуванням підірвали бюджет округи (попросту сказавши, невміло крали); 9 селян з Кальниболота, що відмовилися взяти податкові листи, бо таких сум, які їм назначено, виплатити була несила; нас два інтелігенти, хлопчак Мефодь, якого ГПУ другий тиждень маринує – водить то до Допру, то назад і намагається, щоб хлопчина признався, хто наносив цегли на залізничний тор, спричинивши ушкодження вантажного поїзду, та один непевний тип, що ніяк не міг найти собі місця і ввесь час товкся по ногах дядьків та прищурював вуха до нашої розмови.

      Ми помітили це й замовкли. Кілька разів він підлещувався до нас ріжними фразами обурення проти влади, комуністів, а ми не обзивались.

      Що це був «камерний шпиг» – не було сумніву, бо, хоч як він заховував свій природний акцент, ми пізнали в ньому жидка – відомий нам факт, що ГПУ тримає в свойому штаті[34] кілька кваліфікованих «політработніков», що з першої ночі арешту оплутують арештованих новиків.

      Час проходив нудно. Найбільше псувала настрій духота та сморід у кімнатці, бо вона була не на 21-го, а хіба на 6 – 8 мешканців. З єдиного маленького віконця, з якого мусило б доходити свіже повітря, раз по раз подувало новою спертою хвилею смороду від сусіднього в двох кроках відхідника.

      Вже давно розвиднілось, а до нас ніхто не обзивається.

      Я притулився на краєчку двох дощок (щоб не спати), бо моя черга була посидіти, і хотів читати книжку Л. Українки «В Катакомбах», яку взяв із собою з дому.

      Один з фінвідділівців, прочитавши заголовок, порадив мені в стінах ГПУ не показувати такої книжки, бо зароблю нову статтю до обвинувачення. Я зразу здивувався, але потім справді повірив.

      Ліниво тягнулися години, втомлялись ми в чеканню.

      Тільки десь коло першої години забряжчали ключі і викликали, тільки не нас, а «Гаркушенка», – підозрілого жидка.

      Ще за годину відчинили двері й подали «обід» – піввідра гарячої брудної юшки. Не потягнулися ми до обіду, хоч як селяни дружним хлептанням заохочували нас.

      Під вечір нам двом СКАЧАТЬ