Енеїда. Вергілій

Чтение книги онлайн.

      то б це не був, чи богині, чи дикі й огидні ці птахи.

      Батько Анхіс з узбережжя долоні з благанням до неба

      Зводить і кличе могутніх богів і обіти складає:

      265 «Геть відверніть ці погрози, богове, й напасті такої

      Не допустіть, порятуйте нас, вірних». Тоді відчепити

      Линви звелів він од берега й спущені снасті змотати.

      Нот вже вітрила нап'яв, ми по спінених хвилях тікаєм

      Шляхом, куди всіх нас вітер легкий закликає й стерничий.

      270 От перед нами вже виринає на хвилях лісистий Закінт,

      Дуліхій, там далі і Сама, і Неріт скелястий.

      Скелі Ітаки щасливо минули, Лаертове царство;

      Землю ми ту проклинаєм, колиску Улісса лихого.

      Швидко з'являються нам оповиті у хмари верхів'я

      275 Гір Левкадійських і сам уже храм Аполлона, страшного[66]

      Для моряків. І, втомлені, в це ми в'їжджаємо місто;

      Кинули тут якорі, а кормами об берег оперлись.

      Так несподівано ми, суходолу нарешті добившись,

      Жертви приносим Юпітеру, їх на жертовниках палим.

      280 На узбережжі актійськім влаштовуєм ігри ілійські.

      Друзі всі голі блищать від оливи у звичних змаганнях,

      Мило на серці, що міст арголійських ми стільки минули,

      Хоч утікать довелося, оточеним скрізь ворогами.

      Сонце тим часом пробігло все коло великого року

      285 І льодовита зима Аквілонами хвилі здіймала.

      Тут на одвірках у храмі Абанта могутнього зброю —

      Щит прибиваю[67] я вигнутий з міді й карбую там напис:

      «Щит цей дарує Еней, у звитяжців данайських віднявши».

      Потім усім велю сісти на лави й покинути пристань.

      290 Наперегони б'ють веслами друзі і хвилі здіймають.

      Зразу згубили з очей ми високі твердині феаків[68]

      І допливаєм до краю Епіру; і в пристань хаонську

      В'їхавши, ми до Бутрота вступаєм, високого міста.