Біла ніч. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ естафетою далі. І отримати завдання вирушати в Мокрець міг будь-який інший командир. Адже зазвичай для НКВС не мало значення, який саме повстанський відділ оточити, загнати в пастку, ліквідувати. Є наказ випалювати вогнем увесь повстанський рух, і наказ цей послідовно виконувався.

      Але цей грипс передали саме для хорунжого Східняка.

      Його загін не отримав завдання від вищого командування.

      Навпаки: Коломієць поставив командира до відома, і той погодив його операцію.

      Максим сам пішов у пастку.

      Її приготували для нього, не інакше.

      Хтось полює на нього, персонально.

      І це тільки початок.

      Коломієць, сильно натиснувши, переламав гілку навпіл.

      2

      Луцьк, будівля Свято-Троїцького собору, слідчий відділ НКВС

      – Розкажіть, товаришу капітан, мені про настрої серед громадян.

      – Винуватий.

      – У чому ваша провина?

      Майор Полинін подався вперед, примружив очі, обіперся на покладені на стіл руки, зігнуті в ліктях, витягнув шию. Таку манеру виробив на фронті, не навмисне, мимоволі, коли доводилося допитувати людей у погано освітлених бліндажах, а він мусив бачити їхні лиця. Зараз кабінет добре освітлювався, та звичка – друга натура.

      Дружина дратувалася, бо часто говорив із нею так само.

      Але то нічого, думки Клавдії майора з деяких пір мало цікавили.

      Капітан Нечаєв мовчав, і Полинін повторив:

      – Я слухаю тебе.

      Різкий перехід на «ти» теж став частиною його тактики. Коли був начальником особового відділу одного з батальйонів Воронезького фронту, потім – служив в особовому відділі Першого Українського, несподівано відкрив: офіцерам, навіть молодшим, раптове «тикання» здебільшого вибиває опору з-під ніг. Це обеззброює, особливо якщо перед тобою старший за званням військовий. Особові відділи мали більше повноважень, тому навіть звичайний лейтенант, котрий щойно заступив на посаду, вже за короткий час міг не боятися капітана, а то й майора.

      За два з половиною роки особіст Полинін поставив на місце багатьох, котрі дозволяли собі зариватися. Перед ним козиряли медалями й орденами, не лінувалися переповідати послужні списки й грозили скаржитися на тилового щура не лише командуючому фронтом генералові Ватутіну, а й особисто товаришу Сталіну. На що в Полиніна, який у таких випадках майже ніколи не підвищував голос, завжди була однакова відповідь: герої не здаються ворогам. Потім сидів, курив і не заважав обурено кричати про те, що, мовляв, ніхто ворогу не здавався, потрапили в оточення, лінія фронту зсунулася й опинилися в тилу, літак збили за лінією фронту, втекли з табору, піднявши там повстання тощо. Виправдань перебуванню в тилу ворога завжди вистачало. Хоч, на думку Полиніна, фантазії у фронтовиків, солдат він, сержант чи офіцер, здебільшого бракувало. Усі тиснули на помилки особіста, а себе іменували героями, котрі потрапили в скрутне становище й вийшли з нього гідно.

      Отак, давши виговоритися й дочекавшись, СКАЧАТЬ