Тарас Шевченко: сто днів кохання. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      – Не горюй, любий, це сьогодні ти козачок, бо хлопець ще, а як дасть пан Біг, виростеш, то неодмінно станеш справжнім козаком.

      Його вперше тоді було названо любим. І ким названо – такою дівчиною! Названо самою Дунею-чорнобривкою, тож він вигукнув, аби хоч якось вирости в її небесно-синіх весняних оченятах, таких завше теплих і ласкавих:

      – Зате я вмію танцювати козачок!.. Справді-справді, – додав, бо здалося, що в її очах майнула легенька недовіра. – Ось глянь…

      І дійсно пустився перед нею в якийсь танок, в лад притупуючи та ляскаючи руками, і здалося, що в ту мить його, трохи аж вайлуватого, наче хто завів.

      Дуня була в захопленні.

      – Я й не відала, що ти такий танцюрист.

      – Я ще й гопак умію танцювати. Ось дивись…

      Але тут він зробив не зовсім зграбний рух, хитнувся і, не втримавши рівноваги, упав їй на груди – своїми грудьми. А падаючи, схопив її обіруч в обійми, аби втриматись на ногах, тож обійми у нього вийшли якісь мимовільні і такі негадано-швидкі, що Дуня, аби він і справді не впав, теж схопила його обіруч у свої обійми.

      І як вони обнялися й притислися одне до одного грудьми – він до неї своїми, вона до нього своїми, – то стояли так якусь мить сполошені і злякані од того, що лучилося, та бентежно слухаючи, як сполошено гупають їхні серденька…

      Такого з ним ще не траплялося – за всі його дотеперішні шістнадцять літечок, а з нею – у її чотирнадцять – і поготів. Такого не лучалося, щоби з парубком, серед білого дня та ще й на очах у перехожих – о боги, який жах! – обійматися…