Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2. Мигель де Сервантес Сааведра

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ слово, він сподівався дізнатись небавом, чи володарка його і досі ще заворожена: адже подоланий рицар будь-що-будь мусить, під страхом утрати свого звання, повернутись до переможця і доповісти йому про свою з нею зустріч. Про одно ж гадав Дон Кіхот, а зовсім про інше Рицар Свічад; як ми вже сказали, під ту хвилю ним володіла єдина думка – де б йому притьмом перев’язатись.

      Так от, повідає історія, як порадив ото бакалавр Самсон Карраско Дон Кіхотові вернутися знову до рицарювання, то вже домовився був із парохом та цирульником, якого способу слід ужити, щоб примусити гідальга сидіти дома й не рипатися за тими злоповісними пригодами. Усі вони погодились на тому (найдужче наполягав сам Карраско), що Дон Кіхотові треба дати змогу виїхати, бо утримати було однак неможливо, а тоді рушить за ним Самсон у перевдязі мандрованого рицаря, знайде будь-яку зачіпку для поєдинку і домовиться заздалегідь, що переможений повинен здатися на ласку переможцеві; подолавши ж Дон Кіхота (що здавалось річчю легкою аж надто), зажадає од нього, аби вертався додому в село і не рушав із місця два роки чи там до особливого розпорядження; переможений Дон Кіхот конче мав виконати ту умову, не мігши зламати й порушити рицарські звичаї, а поки він перебуватиме в домашньому ув’язненні, ті його химери забудуться або ж на божевілля знайдуться які підхожі ліки.

      Карраско на те пристав, а за джуру йому зохотився Санчів приятель і кум Томе Сесьяль, чоловік веселого норову та бистрого розуму. Самсон спорядився вищеписаним робом, а Томе Сесьяль нап’яв на свого натурального носа ще й того маскарадного, щоб кум при зустрічі не вгадав. От подалися вони в дорогу слідком за Дон Кіхотом і мало не наспіли на ту пригоду з колісницею Смерті, та доступили їх аж у лісі, де й сталося те, про що вже знає обачний читальник. І якби не дивугідні фантазії Дон Кіхота, який уроїв собі, що бакалавр – не бакалавр, то не діждався б наш пан бакалавр ліценціатського звання доскочити. Пустився-бо пташок видирати, та й гнізда не знайшов. Побачивши Томе Сесьяль, як зле обернувся їхній задум і як плачевно скінчилася виправа, сказав бакалаврові:

      – Так нам, пане Самсоне, і треба: катюзі по заслузі! Легко казка кажеться, та важко часом діло робиться. Дон Кіхот дурний, а ми розумні, тільки він собі здоровий і веселий, а вашець побитий і сумний. То скажіть же мені тепер, хто дурніший: чи той, хто дурним удався, чи хто самохіть у дурні пошився?

      На те одповів Самсон:

      – Різниця тут у тому, що хто дурний удався, то навіки дурень, а хто дурнем самохіть стає, може коли хоч перестати.

      – Коли так, – сказав Томе Сесьяль, – то я власною охотою пошився в дурні, як став до вас за джуру, а тепер за власним же бажанням із дурнів виходжу і вертаю додому.

      – Як знаєте, – одказав Самсон, – що ж до мене, то шкода й гадати, що повернусь додому, поки не обкладу киями Дон Кіхота. Шукатиму його тепер не для того, щоб до глузду привести, а щоб помсту свою на нім удовольнити, бо ребра мої потовчені так болять, що не можу здобутись на милосердніші помисли.

      У СКАЧАТЬ