Карибська таємниця. Аґата Крісті

Чтение книги онлайн.

      Доктор Ґрем був старим добрим чоловіком років шістдесяти п’яти. Протягом багатьох років він практикував у Вест-Індії, але тепер почасти відійшов від своєї практики й передав більшу її частину своїм вест-індійським партнерам. Він приязно привітався з міс Марпл і запитав, що в неї болить. На щастя для міс Марпл, у її віці завжди знаходиться та чи інша хвороба, яку можна обговорити з певним перебільшенням із боку пацієнта. Міс Марпл вагалася між «плечем» і «коліном», але зупинила вибір на коліні. Коліно міс Марпл, як вона сказала самій собі, завжди приходило їй на допомогу у складних ситуаціях життя.

      Доктор Ґрем був надзвичайно люб’язним і не став казати, що в її віці такі проблеми неминучі. Він приписав їй один із брендів тих маленьких пігулок, які лежать в основі більшості лікарських рецептів. Зі свого досвіду він знав, що багато літніх людей почувають себе самотніми в перші дні перебування на Сент-Оноре, й тому залишився з нею на короткий час, ведучи приязну бесіду.

      «Дуже приємний чоловік, – подумала міс Марпл, – і мені соромно брехати йому. Але я не маю іншого виходу».

      Міс Марпл була вихована в пошані до істини й, за своєю природою, дуже правдива. Але за певних обставин, коли вважала це своїм обов’язком, вона вміла брехати, надаючи своїй брехні дивовижної правдоподібності.

      Вона прочистила горло, вибачливо кахикнула й защебетала з якоюсь старечою невпевненістю в голосі:

      – Дозвольте мені, докторе Ґрем, звернутися до вас з одним проханням. Я не хотіла б про це говорити, – але не бачу для себе іншого виходу, – хоч це, власне, річ не важлива. Але, розумієте, вона дуже важлива для мене. І, сподіваюся, ви мене зрозумієте й не подумаєте, що я прошу у вас чогось надто складного або недозволеного.

      Вислухавши цю вступну промову, доктор Ґрем приязно відповів:

      – Вас щось непокоїть? Я готовий допомогти вам.

      – Мій неспокій пов’язаний із майором Полґрейвом. Його смерть дуже мене засмутила. Я пережила справжній шок, коли почула про це сьогодні вранці.

      – Атож, боюся, він помер надто несподівано. Учора він був у такому доброму гуморі.

      Він говорив лагідно, але спокійно й без емоцій. Очевидно, для нього смерть майора Полґрейва не була чимось незвичайним. Міс Марпл подумала, а чи не підіймає вона тривогу без жодних на те причин? Можливо, підозріливість стала частиною її вдачі? Можливо, їй уже не варто занадто собі довіряти? Щоправда, не йшлося про вже сформовану думку, а лише про підозру. Проте вона вже зайнялася цією справою й повинна дійти до кінця!

      – Ми сиділи й розмовляли вчора ввечері, – сказала вона. – Він розповідав мені про своє розмаїте й дуже цікаве життя. Йому довелося побувати в багатьох дивовижних куточках світу.

      – Справді так, – погодився доктор Ґрем, якому багато разів доводилося вислуховувати занудні спогади майора.

      – А потім він заговорив про свою родину, про своє дитинство, а я розповіла йому про власних племінників та племінниць, і СКАЧАТЬ