Гора між нами. Чарльз Мартін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нічого не лишалось, як знову повернутися до термінала. На табло усі написи «Затримано» швидко змінювалися на «Скасовано».

      – Маячня якась, – висловив я загальний настрій.

      За стійкою стояла жінка у формі співробітника компанії. Я ще не встиг і рота розтулити, як вона вказала рукою на екран із прогнозом погоди та мовила:

      – Даруйте, нічим не можу вам допомогти.

      На чотирьох величезних екранах одночасно гігантська зелена пляма грози рухалася на північний схід з Вашингтону, Орегону та північної Каліфорнії. У нижній частині екрана повідомляли про сніговій, мороз і вітер. Ліворуч від мене пара солодко цілувалася. Еге ж, у них, мабуть, зайвий день відпустки. От же пощастило.

      Той-таки Марк, про якого говорив пілот, роздавав ваучери та квапив усіх розбирати багаж. У мене, крім маленького наплічника, який я брав у салон, був іще великий рюкзак. Треба було дочекатися, поки вантажники його привезуть. Ешлі я загубив десь поблизу крамнички корисних продуктів. Поки я стояв коло лінії для отримання багажу, мій погляд впав на напис «Приватний аеропорт», що світився десь за півтора кілометри від головної будівлі. На найбільшому ангарі був напис «Чартер». Тут якраз на стрічці з’явився мій рюкзак. Я закинув його на плече, розвернувся та зіткнувся з Ешлі, котра теж чекала на свою валізку.

      – А ви не жартували, коли казали, що полюбляєте альпінізм, – зауважила вона, роздивляючись мій багаж. – Ви наче щойно з Евересту. Ви дійсно усім оцим користувалися?

      Мій рюкзак, помаранчевий «Оспрі» на 70 літрів, пройшов зі мною чимало. Я нерідко використовую його замість валізи, бо це зручно, але насправді ходити з ним у гори – саме задоволення. Наразі там був теплий одяг та все для ночівлі у горах: спальний мішок, карімат[7], джет-бойл[8] (чи не найцінніше моє спорядження, якщо не брати до уваги спальний мішок), кілька пластмасових пляшок для води й інші дрібниці для виживання чи просто комфортного перебування вище від трьох-чотирьох тисяч метрів. А ще в рюкзаку був темно-синій діловий костюм у тоненьку смужку, чудова синя краватка – її Рейчел подарувала – та блискучі черевики до костюма.

      – Та ні, Еверест – це для мене занадто. Я добре знаю свої можливості. Вище від чотирьох з половиною тисяч метрів мені вже дуже важко. Тому я утримуюся від висотних походів. А тут лише найнеобхідніше, – я труснув рюкзаком.

      Ешлі помітила свою валізу та взяла її зі стрічки. З виразу її обличчя легко було зрозуміти, наскільки їй боляче від думки, що вона спізнюється на власне весілля. Куди й поділися її шарм і веселощі.

      – Було приємно з вами познайомитися. Сподіваюсь, вам поталанить дістатися додому. – Вона простягла руку для потискання.

      – Так, я теж спо… – Але вона вже розвернулася та швидко прямувала до юрби, яка чекала на вільні таксі.

      Розділ другий

      З рюкзаком на плечі я пройшов через скляні двері. Неподалік стояв автобус, шо підвозив людей з термінала до літаків, – наразі він був порожній, бо всі пасажири або сиділи у своїх літаках, СКАЧАТЬ