Стріляй, як дівчисько. Мері Дженнінґз Геґар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від телефону і, обійшовши Девіда, рушила в кімнату. Я вже вносила в телефон усі номери, які знала, і хотіла тільки одного – погратися з новою іграшкою.

      – Я люблю тебе, Горошинко, – крикнув він мені навздогінці.

      – Так, я знаю. Дякую, – сказала я. Тоді я востаннє бачила його живим.

      Наступного ранку сорокадев’ятирічний життєрадісний щасливий Девід пішов на роботу. Я прокинулася трохи пізніше й поїхала на навчання в Остін на дев’яту ранку. Близько десятої мені в істериці зателефонувала секретарка з маминого офісу. Вона кричала, що Девід мертвий, а з мамою відбувається щось ненормальне. Здається, секретарка не розуміла: вона не просто говорить мені, що помер чоловік моєї мами. Вона повідомляє, що помер мій батько.

      – Що… що ви сказали? – мені довелося повторити запитання п’ять разів.

      Я розуміла, що тієї миті дуже потрібна мамі, але сприймати будь-яку іншу інформацію мій мозок відмовлявся. Секретарка сказала, що моя мама скрутилася калачиком під столом, кричить, плаче і ніхто не може до неї підійти. Я стрибнула в машину й помчала так, наче то був кінець світу, ігноруючи червоне світло й летячи на магістралі аварійною смугою.

      Правду кажучи, не пам’ятаю, що було, коли я приїхала. Замість допомогти, я заціпеніла, мов зомбі. Я навіть не пам’ятаю, як ми того дня поїхали з офісу. Пам’ятаю лише, що не плакала. Не дивилася нікому в очі, ні з ким не говорила. Я їздила в аеропорт і забирала родичів, які вдавали, ніби їм не байдуже, однак сама – ні пари з вуст. Моє обличчя було незворушним; ніхто б не здогадався, що я ледве тримаюся здорового глузду.

      Девід працював у компанії «Праксайр», яка постачала природний газ. Його колеги розповіли, що він перевіряв рівень газу в одній з цистерн за допомогою прив’язаного на довгу мотузку ліхтарика. Нам сказали, що це стандартна процедура – опустити ліхтарик у цистерну й виміряти, скільки мотузки на це піде. Так перевіряють рівень рідини. Очевидно, він послизнувся, коли піднімався чи спускався драбиною. Якимось чином шнур ліхтарика обмотався довкола його шиї, і він випадково повісився. Коли його знайшли колеги, то обрізали мотузку і зробили штучне дихання, але було занадто пізно. І хоч усі ми мали здогадки, як саме він упав, нічого певного ніхто з нас ніколи не дізнається. Для мене світ дуже швидко став потворним і несправедливим.

      Я раптом зневірилася в щасті. Воно надто швидкоплинне, тимчасове. Мине майже п’ятнадцять років, поки я дозволю собі знову бути щасливою.

      З дитинства я обожнювала один вірш – «Висотний політ» Джона Ґілеспі Маґі-молодшого. Для мене він завжди уособлював радість польоту, аркуш із ним багато років провисів пришпиленим до стіни в моїй кімнаті. Одначе після того, що сталося, вірш назавжди став згадкою про тата. Я сподівалася, що він – у кращому від нашого світі.

      О! Я не сплачував серйозних боргів Землі

      І танцював у небі на крилах, укритих сріблом сміху.

      Я ліз драбиною до Сонця, і разом з іншими хапався за живіт від сміху

      На покришених сонцем хмарах, і СКАЧАТЬ