Стріляй, як дівчисько. Мері Дженнінґз Геґар

Чтение книги онлайн.

      Його тон трохи пом’якшав, але презирство лишилося.

      – Військовий флот – не для тебе, Мері. Що ти хочеш довести? Це не іграшки. Націю повинні захищати сильні люди, там немає місця жінкам, – говорив він і рішуче хитав головою. – Ти ще зробиш щось величне. Може, одного дня станеш гендиректоркою власної компанії! Повір мені. Одного дня ти мені подякуєш.

      Це був єдиний раз у житті, коли з мого язика не злетіло жодного гострого слівця. Я була шокована. Через багато років я згадуватиму цю історію й розумітиму, що то був за вибрик. Містер Дьюї просто був одним із тих чоловіків, яких я згодом зустріла дуже багато, одним із тих американців, які щиро вірили, що мають захистити мене (і національну армію) від лиха, позбавивши можливості служити. Однак тієї миті, уперше відчувши себе скривдженою, я була спустошена. Зневірена, я тихо повернулась і вийшла з класу.

      Протягом року, поки готувалася до служби у військовому флоті, я налагодила з рекрутером міцний зв’язок, тож відразу зателефонувала йому з платного телефону в кафетерії. Я кидала монети в телефон, а руки в мене тремтіли. Коли злість минула, я відчула, як мої очі наповнилися непролитими слізьми. Я міцно стисла слухавку, намагаючись змусити руку не тремтіти й набрати його номер.

      Я розповіла йому цю історію, і він якийсь час мовчав.

      Потім я почула, як він повільно видихає.

      – Ем-Джей, буду чесним. Ти маєш до цього звикати, – сказав він.

      Він сказав, що містер Дьюї – може, й перша, але точно не остання людина, яка спробує мене зупинити.

      Того дня я подорослішала. Шлях, що переді мною лежав, буде нелегким.

      Добре. Ніколи не хотіла, щоб усе давалося просто.