Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ смерті, пісня батьківщини, національна пісня цілого народу. Тільки натхнення, з якого вона передусім народилася, надасть пісні Руже де Ліля сили, здатної надихати. Пісня ще не запалила, ані слова, ані мелодія ще не дійшли в магічному резонансі до душі народу, армія ще не знає своєї маршової пісні, революція ще не знає свого вічного пеану.

      Навіть він сам, Руже де Ліль, що з ним сталося вночі це диво, здогадується не більше за решту, що він створив тієї ночі, ведений, мов сновида, химерним генієм. Він, добрий, люб’язний дилетант, звичайно, щиро дякує, коли запрошені гості гучно аплодують, коли йому як автору кажуть чемні компліменти. З дрібним марнославством дрібної людини він ревно намагається роздмухати цей дрібний успіх у своєму вузькому провінційному колі. У кав’ярнях він співає товаришам нову пісню, попросив виготовити копії й послав їх генералам Рейнської армії. Тим часом із наказу мера та рекомендації військової влади Страсбурзький військовий оркестр вивчив «Бойову пісню Рейнської армії», і через чотири дні, коли вирушали війська, військовий оркестр національної гвардії Страсбурґа вже грав новий марш. У патріотичному запалі навіть страсбурзький видавець заявив, що готовий надрукувати «Chant de guerre pour l’armée du Rhin», шанобливо присвячену генералові Люкнеру – саме йому був підпорядкований капітан Руже. Але жоден з генералів Рейнської армії не подумав дати наказ, щоб цю нову мелодію справді грали або співали під час маршу, тож видавалося, ніби салонний успіх пісні «Allons, enfants de la patrie», як і всі дотеперішні спроби Руже, так і лишиться одноденним успіхом, провінційною подією, яку невдовзі й забудуть.

      Але приховану силу твору ніколи не вдається надовго приховати чи замкнути. Мистецький твір може бути забутий часом, його можуть заборонити й поховати, але стихійне завжди одержує перемогу над ефемерним. Місяць, два нічого не чути про бойову пісню Рейнської армії. Надруковані й переписані від руки примірники лежать і блукають у байдужих руках. Але завжди досить, щоб якийсь твір справді надихнув бодай одну людину, бо кожне щире натхнення і саме стає творчим. На іншому краї Франції, в Марселі, Клуб друзів конституції організував 22 червня бенкет для добровольців, що вирушали на війну. За довгим столом сиділо п’ятсот молодих завзятих чоловіків у новісіньких мундирах Національної гвардії, і серед них вібрував точнісінько той самий настрій, що й 25 квітня в Страсбурзі, тільки ще гарячіший, палкіший і шаленіший завдяки південному темпераменту марсельців і вже не такий марнославно впевнений у перемозі, як у перші години після оголошення війни. Бо сталося не так, як вихвалялися ті генерали, мовляв, тільки-но французькі війська переправляться через Рейн, як їх усюди прийматимуть із простертими обіймами. Навпаки, ворог глибоко зайшов у французьку країну, свобода під загрозою, справа свободи в небезпеці.

      І раптом, серед бенкету, хтось один – звали його Мірер, і він був студентом медицини в університеті в Монпельє – постукав по своїй склянці й підвівся. Всі замовкли СКАЧАТЬ